Випадкове:
"Походи Івана Сірка"

Упродовж 35 років (1645 — 1680) тривала активна діяльність Івана Сірка в Україні і на Запорожжі. Слава його набула розголосу у Польщі, Франції, Литві, Кримському ханстві, Туреччині, Молдові, Росії, особливо серед

"Самійло Зборовський"

"Навчання та вишкіл у козаків"

Суворе, аскетичне життя, яким жили козаки, викликало подив у очевидців, а право визнаватись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

"Нова ( Підпільненська ) січ"

Нова січ - остання Запорозька Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 року отаманом-гетьманом І. Малашевичем на Правобережжі Дніпра у Великій плавні, що займала 26-тисяч десятин.

"Судочинство на Січі"

З формуванням козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбувалося у

"ОСТАФІЙ ГОГОЛЬ"

"Криштоф Косинський"

Походив з дрібної шляхетської родини з Підляського воєводства. Належав до козацької верхівки. З 1586 р. перебував на Запорозькій Січі, обіймав важливі військові посади.


» » Михайло Ханенко

Михайло Ханенко

Правління 1669-1674
Обрання Липень 1669
Попередник Петро Дорошенко
Наступник Остап Гоголь
Інші титули Шляхтич
 
Біографічні дані
Дата народження 1620
  Умань
Дата смерті 1680
Династія Ханенки
Батько Степан Ханенко

 

Михайло Степанович Ханенко походив з козацької родини. Його батько служив у Запорозькому війську, потрапив до татарської неволі; звідти його викупив польський староста, на дочці якого він й одружився. Михайло був старшим сином у родині. Про першу половину його життя майже немає згадок. З 1656 року протягом 10 років він був уманським полковником. Вперше його ім'я зустрічається у документах 1659 року поряд з іменами тих представників козацької старшини, котрі були невдоволені договором Ю. Хмельницького з Москвою, що перекреслив Переяславську угоду його батька й ліквідував автономію України.

Коли Дорошенко уклав угоду з Оттоманською Портою, Ханенко виступив проти нього. Рада, що складалася із старшини Уманського, Калницького, Паволоцького та Корсуньского полків, проголосила Ханенка у липні 1669 року гетьманом. Але невдовзі три полковники (крім Уманського, який залишився вірним Ханенкові) повернулися під владу Дорошенка, і Ханенко був позбавлений гетьманства.

Після Стеблівської справи, коли неминуча поразка Дорошенка перетворилася завдяки зміні позиції запорожців щодо Дорошенка на його перемогу, Петро Суховієнко облишив свої претензії на гетьманство на користь Ханенка. Той втік у Чортомлик і став кошовим отаманом Січі. Він порозумівся з Многогрішним, гетцманом Лівобережної України, засвідчив вірность цареві, та за порадою Собєського зав'язав стосунки з королем Михалом III і через нього планував утвердитися на гетьманстві на Правобережжі. Король обіцяв затвердити його гетьманом за умови, що Ханенко віддасть міста свого полку Польщі. Ханенко погодився.

 герб Михайла Ханенка герб Михайла Ханенка

 Герб Михайла Ханенка

У 1661 році Михайла Ханенка було нобілітовано, він отримав від короля Яна Казимира герб, що мав щит, на синьому полі якого було три червоних башти із срібною зіркою зверху.

5 травня 1670 року на Січі відбулася рада у присутності кошового отамана Михайла Ханенка, де розглядалося питання про пропозицію ханові не йти війною проти польського короля, який був тоді союзником московського царя, бо інакше козаки погрожували об'єднатися з московським військом у боротьбі проти хана. Тоді ж було написано листа до Дорошенка з закликом приєднатися до антитурецької коаліції. Після цього Ханенко надіслав до Москви листа, сповіщаючи про одностайне бажання запорожців “піти під царську руку” та воювати проти турків. Ханенко заявив цареві, що він і “північний” гетьман Многогрішний вчинили між собою раду й вирішили бити чолом государеві, прохаючи в нього милостивої уваги до себе. Цар відповів, що хоча запорожці вчинили йому багато клопоту, порушивши кілька разів клятву на вірність, він їм вибачає і наказує послати війську Запорозькому гармати, порох, припаси й сукно.

2 вересня 1670 року посланці Ханенка підписали Острозький договір, який підтвердив авторитет православної церкви, непорушність церковного майна та козацьких маєтків, привілеї та вольності козацькі, змішані суди, виборність гетьмана, королівські милості і т. ін. Осінній сейм 1670 року затвердив угоду з засвідченням королівської ласки усьому війську Запорозькому, як низовому, так і міському. 22 грудня того ж року король підтвердив номінацію Ханенка. Він гарантував козацькі привілеї й віру грецьку, а натомість вимагав від запорожців припинити у Січі й у повітах бунти та не давати поширюватися цьому лихові. Ханенко був визнаний гетьманом на підставі дещо змінених Гадяцьких статей (Острозького договору), склав присягу королеві й Речі Посполитій і отримав булаву, бунчук, печатку й палицю.

Коли Ханенко довідався, що Многогрішний заборонив вільний вихід козаків на Запорожжя та повернення запорожців на Січ, він написав “північному” гетьманові, що такого порядку з давніх давен на Україні не було: бо й цілими полками козаки ходили з міст до Запорожжя й ні від кого не мали заборони.

Польща розраховувала на Ханенка, бо з його допомогою сподівалася знешкодити дуже небезпечного для неї, розумного та далекоглядного гетьмана Дорошенка; вона також шукала у цій справі підтримки Москви, яка у свою чергу побоювалася Дорошенка. Почалася кількалітня війна між Дорошенком і Ханенком за булаву, яка навесні 1671 року вилилася у криваву битву на Білоцерківщині біля Ставища. Польському королеві піддаються замки й гарнізони Немирова, Могиліва, Ладижина, Рашкова, Брацлава, Стіні. Калницький полк зраджує Дорошенкові й

переходить до Ханенка. Із скрутного становища Дорошенка врятував султан Магомет IV, який навесні 1672 року кинув проти Польщі 300-тисячну армію. Король наказав Ханенкові перешкодити з'єднанню Дорошенка з турками, але біля Четвертиновки козацько-польські війска були вщент розбиті. Ханенкові з 4000 козаків пощастило втекти до Ладижина, і невдовзі він з'єднався з коронним війском у Брацлаві.

Собєський прийняв Ханенка, зробив з цього приводу бенкет і, придивляючись до козаків, висловив таке враження щодо їх гетьмана: “Він людина добра й віддана королеві, але має над собою багато наглядачів, до яких повинен пристосовуватись, і тому сам не свій і мусить бути дуже обережним, бо життя його у небезпеці, оскільки війська при ньому небагато, та й те голодне та роздягнене”.

На спільній військовій нараді 12 жовтня 1671 року Ханенко запропонував рушити на Кальник, на що Собєський погодився. Козаки також прохали не ставити польський гарнізон у Брацлаві, але це Собєський відхилив. У цей час нарешті привезли козацькі клейноди, що свого часу були затримані Многогрішним, коли їх везли на Лівобережжя, щоб обминути Дорошенка. Собєський хотів притримати клейноди, бо Ханенко на той час мав у підпорядкуванні тільки Брацлавський полк і треба було дочекатися обрання нового гетьмана. Але Брацлавський полк, дізнавшись про це, почав вимагати віддати клейноди Ханенкові й проголосив його гетьманом. 27 жовтня підляський каштелян Лужецький передав козацькі символи Ханенкові під гарматні залпи. Але вже через три дні Ханенко відчув, що справи його кепські, і попросив розташувати польські загони разом з козацькими для заспокоєння (точніше, для знешкодження) козаків.

1 листопада кампанія закінчилася, і Собєський відбув до Львова. 1672 рік почався з поразки війська польського від сил Дорошенка. Ханенко відреагував на це вимогою скасування унії, збільшення козацького реєстру до 50000, приєднання Подільського полку з Могиліва до України. Він маневрував із своїми козаками, намагаючись не втручатися з справи Дорошенка і Собєського. Коли останній почав вимагати від Ханенка підтримки проти татар, які підійшли аж до королівського табору, той його не послухав і фактично зрадив короля та Польщу.

За це його було вислано на Волинь. Потім Ханенко пояснював, що зрадив тому, що Собєський засудив його сина до страти. Але ще до суду (син Ханенка був звинувачений у вбивстві полковника Пива, визнанний винним й засуджений судом, до якого Собєський не мав жодного відношення) Ханенко зайняв Димір від імені московського царя й на його користь.

У 1673 році уманці покликали Ханенка до себе. Він знову починає битву за булаву з Дорошенком і звертається до запорожців та поляків по допомогу. Війська суперників зустрілися біля Стеблева. Перевага спочатку була на боці Ханенка, та на допомогу Дорошенкові прийшла кримська орда й Ханенко був вщент розгромлений. Його міста (Умань, Ладижин та ін.) були віддані татарам на сплюндрування. Населення Правобережжя почало лишати свої домівки й втікати на лівий беріг Дніпра. Незабаром Правобережна Україна остаточно втратила залишки політичної самостійності: Росія, Польща й Туреччина поділили Україну між собою.

Восени 1673 року гетьман Ханенко з військом рушив на Запорожжя. Він зупинився на острові Чорториї біля Києва, чекаючи дозволу від царя на безпечний перехід Лівобережжям до Січі. Але цар не квапився з дозволом. Настала зима. Через холод та відсутність паші для коней військо Ханенка почало швидко танути. Ханенко зазимував у Димері. Втративши останню надію на булаву, він вирішив звернутися до Самойловича за порятунком. На Переяславській раді 19 березня 1674 року Ханенко поклав булаву та бунчук перед московським боярином та гетьманом Лівобережжя Самойловичем і присягнув на вірність Москві.

 

Останні роки свого життя Ханенко прожив у Козельці, Лохвиці та Києві, не залишаючи політичних інтриг. У 1677 — 1678 роках він навіть був ув'язнений за зносини з Польщею. Помер Михайло Ханенко у 1680 році.

 

 

 

Додатково про Ханенка:

У Вікіпедії - дивитись

Постать Ханенка в історії - дивитись

Уманський полковник - дивитись

Про Ханенка на гайдамаках - дивитись

 

 

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду