Випадкове:
"Походи Івана Сірка"

Упродовж 35 років (1645 — 1680) тривала активна діяльність Івана Сірка в Україні і на Запорожжі. Слава його набула розголосу у Польщі, Франції, Литві, Кримському ханстві, Туреччині, Молдові, Росії, особливо серед

"Самійло Зборовський"

"Навчання та вишкіл у козаків"

Суворе, аскетичне життя, яким жили козаки, викликало подив у очевидців, а право визнаватись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

"Нова ( Підпільненська ) січ"

Нова січ - остання Запорозька Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 року отаманом-гетьманом І. Малашевичем на Правобережжі Дніпра у Великій плавні, що займала 26-тисяч десятин.

"Судочинство на Січі"

З формуванням козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбувалося у

"ОСТАФІЙ ГОГОЛЬ"

"Криштоф Косинський"

Походив з дрібної шляхетської родини з Підляського воєводства. Належав до козацької верхівки. З 1586 р. перебував на Запорозькій Січі, обіймав важливі військові посади.


» » Остафій Дашкевич

Остафій Дашкевич

Остафій Іванович Дашкевич (Дашкович) був тро­юрідним небожем Івана Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу “Кошцієша”. Батько Оста- фія був вітебським коморником. Народився Остафій у Поруччі на Волині.

Остафій був людиною гарячою, невгамовною, тому він не захотів урядувати свій маєток, а обрав шлях войовника. Він брав участь у багатьох битвах з та­тарами. При королі Олександрі у 1500 році Остафій керував невдалою виправою проти Москви під Мстиславом і у 1501 (або у 1502) році потрапив у полон. У 1503 році Остафій, судячи з усього, перей­шов на службу до великого князя. У 1504 році поль­ський посол зажадав від імені короля, щоб Дашке­вича було відпущено, але останній не виявив бажан­ня покинути службу.

Громадянство Україна і Польща
Національність русин (українець)
Проживання Овруч, Паволоч, Трахтемирів Черкаси, Канів
Ім'я при народженні Остафій Дашкевич
Діяльність воєначальник
Відомий організатор козацьких загонів і виправ
Титул шляхтич
Звання ротмістр, воєвода, отаман, гетьман
Зріст 183
Термін 1509-1535
Наступник Венжик Хмельницький (1534-1569)
Головував 1514-1534
Конфесія православний
Батько Іван Дашкович
Матір Івашковичовна
Рід Дашкевичі
Родичі Богдана Немирович (сестра)
Діти Криштоф Дашкевич

 Перший козацький гетьман Остафій Дашкевич:

Остафій Дашкевич

Портрет Остафія Дашковича роботи Яна Матейка

Під час заколоту Глинського у 1508 році Остафій знов з'являється на історичній арені: за реляцією домочадця Глинського Немірича (з 1510 року) вели­кий князь Василь Іванович надіслав на допомогу бунтівному польському магнатові “змосквіцялого” полоненого Остафія Дашкевича. Заколот не вдався і Глинський та Дашкевич змушені були шукати при­тулку у Москві. Князь Костянтин Острозький, який познайомився з Остафієм під час своєї неволі у Москві, отримав у короля дозвіл на повернення Дашкевича до Польщі. Король Сигизмунд Старий призначив Дашкевича старостою Канева та Черкас, які були на приграниччі Польщі. Чергова звістка про Дашкевича з'являється у 1515 році, коли він відписав монастиреві Пречистої Богородиці у Києві певний маєток. У 1516 році він разом з Лянцкоронським пішов у похід до Білгорода і повернувся з ве­ликою здобиччю. У 1521 році Остафій з кримським ханом Мехмет-Гіреєм брав участь у нападі на Ка­зань та Москву. Але вже у 1522 році він воював з ханом і потрапив у неволю, та через рік втік і почав за ту неволю мститися татарам так, що став для них пострахом. У 1523 році він зруйнував Очаків та сплюндрував Крим. У 1528 році разом з Лянцкорон- ським він знову вдало ходив на Очаків. Дашкевич заснував фортецю Чигирин — майбутню столицю українських гетьманів, зміцнив черкаський замок, організував до його оборони українське селянство і козаків свого староства, вдосконалив тактику ко­зацького бою.

 

Герб Дашкевича

 Герб гетьмана ДашкевичаГерб гетьмана Дашкевича

 Рід Дашкевичів користувався старовинним польсь­ким гербом “Леліва”, що згадується у документах з 1399 року. Цей герб мав на синьому полі щита золо­тий півмісяць рогами догори, над яким була розта­шована золота 6-променева зірка. У клейноді був павиний хвіст, на тлі якого, як і на щиті, було зоб­ражено золотий півмісяць і зірку. Намет щита си­ній. підбитий золотом. За особисті заслуги Остафій Дашкевич отримав осібний герб, що являв собою відміну герба “Леліва” й мав назву “Дашкович”: на синьому полі щита золотий півмісяць рогами дого­ри, над ним золота б-променева зірка, а над зір­кою — срібне вістря стріли кінцівкою догори. У клейноді були три страусиних пір'їни.

Остафій ДашкевичНайбільшу славу Дашкевич здобув у 1532 році обороною Черкас. Хан Сеід-Гірей підійшов до Чер­кас, оточив замок і два тижні намагався його захо­пити. Та Остафій, надихнувши оборонців замку сво­єю вогневою відвагою, тримав татар на відстані й зрештою примусив відійти з нічим. Король викли­кав Остафія Дашкевича на піотровський сейм 1533 року, куди останній привіз великі кулі, що ними та­тари обстрілювали Черкаси. Король запитав Оста­фія про забезпечення кордонів Речі Посполитої з півдня та сходу. У відповідь Дашкевич запропону­вав такі заходи:

1)  тримати над Дніпром (у Пониззі) 2000 козаків на чайках для захисту переправ та “летючий” загін кін­ноти (800 козаків) для швидкого реагування на змі­ну обставин;

2)  організувати на дніпровських островах постійні козацькі гарнізони та побудувати на високих бере­гах сторожові вежі;

3)  поставити козацтво на службу королеві, заохочу­ючи їх регулярною платнею і забезпечуючи провіан­том та порохом.

Однак, ці пропозиції не було прийнято. Король лише передав під Дашкевичеве керування наддніп­рянські фортеці Кричів та Тетерско. Та приклад Дашкевича спонукав до запровадження серед замко­вих козаків інших фортець такої ж організації, як у Черкасах. Дашкевич фактично став моральним ва­тажком усієї козаччини, а Черкаси — її столицею. Вплив Дашкевича дійшов аж до Путивля, де козаки також були організовані за черкаським зразком. То­му, до речі, досить довго українці та росіяни, а та­кож і в офіційних московських документах назива­ли козаків черкасами.

 

У 1534 році разом з кримцями Дашкевич сплюнд­рував Сіверську землю, а у 1535 році з 3000 козаків у відповідь за напад на литовські землі він вдерся на прикордонні землі Московщини та наробив їм ве­ликої шкоди.

 

Помер Остафій Дашкевич у 1535 році, не залишив­ши нащадків. Ім'я його довго було забутим, хоч по­ляки його називали першим гетьманом зопорозьких козаків, а його слава козацького ватажка та талано­витого войовника і організатора надали снаги видат­ному польському митцю Янові Матейці створити ви­разний портрет цієї непосполитої людини. Безумов­но, Остафій Дашкевич був першим (хоча й неформальним) козацьким гетьманом, талановитим військовим організатором, вмілим та винахідливим тактиком, прагматичним політиком та ідеологом реєстрової козаччини.

Походження Остафія Дашкевича

Богдан Залеський в приписах до думи «З могили Савур» розповідає, що в дитинстві чув переказ про Дашка Вишневецького, який жив на острові Княгині нижче Кодаку. За народними переказами князь загинув замолоду, а після нього на острові жила його дружина (за походженням полька) з сином, який пізніше став славним козацьким гетьманом. Залеський припускає, що Остафій Дашкевич був сином Дашка Вишневецького. Його думку про походження Остафія Дашкевича від князів Вишневецьких можна підтвердити тим, що О.Дашкевич має той самий родовий герб, що Вишневецькі. За іншими даними, був онуком князя Данила (Дашка) Борисовича Глинського, від імені якого й утворилось прізвище шляхетського роду. Якщо дотримуватись цієї версії, тоді Остафій Дашкевич доводився троюрідним братом матері московського царя Івана ІV Грозного, Олени Глинської.

Родич або знайомий багатьох впливових родин Речі Посполитої і Східної Європи, зокрема, був нащадком Рюрика, родичем князів Глинських, Вишневецьких і Острозьких, троюрідним небожем Яна Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу «Кошцієша» тощо[Джерело?]; більшости відомих нині козацьких отаманів того часу. Сестра Богдана була одружена спочатку з Борисом Тишкевичом, пізніше з київським воєводою Андрієм Немировичем.

Іменами Остапа Дашкевича та Бернарда Претвича татарки лякали своїх дітей.

 

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду