Випадкове:
"Козацькі литаври"

Усі військові клейноди козацької та гетьманської влади були конфісковані й перевезені до Москви. На початку 1797 р. за указом імператора Павла 1 у церквах Лівобережної України було заборонено навіть співати духовні

"Сава Кононович"

Після страти гетьмана Сулими й придушення ко­зацького повстання гетьманом реєстрових козаків було обрано Василя Томиленка. Але невдовзі по­встання спалахнуло знов. Почалися переговори між козаками та урядом, де

"Навчання та вишкіл у козаків"

Суворе, аскетичне життя, яким жили козаки, викликало подив у очевидців, а право визнаватись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

"Олешківська (1711-1734)"

Заснована у 1711 році після зруйнування царським військом у 1709 році старої Чортомлицької Січі. Олешківська Січ розташувалася в урочищі Олешки, навпроти сучасного міста Херсона. Спершу територія Олешківської Січі була

"Тихон Байбуза"

Під час повстання Наливайка Тихон Байбуза був міським писарем Брацлава. Він своєчасно попередив шляхту про небезпеку з боку Наливайка, який засів у Брацлаві і оголосив себе ворогом шляхти. Річ у тім, що у Брацлаві повинні

"Петро Дорошенко"

"Козацька чайка"

На Запорозькій Січі суднобудівництво здавна розвинулось і досягло високого рівня й досконалості. Козацькі майстри-корабельники славилися і за межами України. Їх часто запрошували й до Москви, щоб вони навчали корабельної


» » Іван Виговський

Іван Виговський

Іван Остапович Лучич-Виговський народився у се­лі Вигові Овруцького повіту Київського воєводства у родині, що мала глибоке українське коріння, і хо­ча свого часу отримала польське шляхетство, але зберегла православну віру. Іван отримав добру освіту, що дозво­лило йому почати писарську кар'єру в Луцьку у 1626 — 1640 роках, а потім продовжити її у місько­му суді м. Києва, де він добре ознайомився з правом Речі Посполитої. Згодом він вступив писарем на службу до польського коронного комісара, що фак­тично правив Україною. Там він познайомився з чи­гиринським сотником Богданом Хмельницьким.

Обрання 27 серпня 1657
Попередник Богдан Хмельницький
Наступник Юрій Хмельницький
Інші титули Шляхтич
Великий князь Руський
Воєвода Київський
 
Дата народження бл.1608
  Овруч
Дата смерті 27 березня 1664
  Вільховець
Дружина NN Яблонська
Другий шлюб Олена Стеткевич
Діти Мар'яна, Остап
Династія Виговські
Батько Остап Виговський

 

Виговський загубив якісь важливі документи ко­місара й за це його було засуджено до страти. Але завдяки зв'язкам у вищому світі Івану пощастило уникнути кари і його було лише відіслано до війська коронного гетьмана Потоцького. Під час битви під Жовтими Водами Виговський потрапив у полон до татар, звідки його у 1648 році врятував Хмельниць­кий, вимінявши Івана на коня. Хмельницький зро­бив Виговського писарем при собі, а два роки по то­му він стає генеральним писарем. Виговський мав чималий вплив на Богдана Хмельницького, неодно­разово стримував його поривчатість і намагався по­годити відносини Речі Посполитої з козаками. Од­ночасно Виговський вів подвійну гру, пересилаючи копії листів, що Хмельницький отримував від ту­рецького султана, кримського хана, сілістрійського паші та гетьманів Потоцького й Радзивілла, до мос­ковського царя.

Перед смертю Богдан Хмельницький вирішив зро­бити своїм наступником сина Юрія. Він довідався, що частина козацької старшини бажає бачити гетьманом Виговського, і тому звелів схопити останнього та закути у кайдани. Тільки після того, як Виговсь­кий пообіцяв підтримати Юрія на вибо­рах нового гетьмана, Хмельницький йо­го звільнив.

 

Після смерті Богдана Хмельницько­го старшина почала виявляти невдово­лення політикою молодого Хмельниченка. Скориставшись з цього, Виговський порадив Юрію зректися булави, що той і зробив 24 серпня 1657 року на ко­зацькій раді у Чигирині. Наказним геть­маном було призначено Виговського. На козацькій раді у Корсуні, а потім у Пе­реяславі його було затверджено гетьма­ном. Рада звернулася до царя з прохан­ням схвалити вибори й гарантувати ко­зацькі вольності.

 

Герб Івана Виговського

герб Виговськогогерб Виговського

Родина Лучичів-Виговських користувалася старовинним польським гербом “Хабданк” з одміною. Основою цього варіанту гер­ба був срібний щит, на якому зображено дві чорні крокви з підрізаними кінцями, складені разом вер­хівками додолу на зразок літери На щиті був розміщений лицарський шолом зі шляхетською ко­роною та чорно-білим наметом.

Батько майбутнього гетьмана служив у митрополи­та Петра Могили, дядько Василь був овруцьким полковником

 

Отримавши булаву, Виговський од­разу увійшов у таємні відносини з кримським ханом та королем Казимиром з метою виходу з-під влади московсько­го царя та утворення Руського (тобто Українського) князівства. Зазначимо, що після смерті Богдана Хмельницького цар почав рішучий наступ на права й привілеї автономної України, маючи на меті не тільки обмежити, але й зовсім ліквідувати цю авто­номію. Розуміючи наміри царя, київський воєвода Бутурлін вимагав, щоб українська церква підкори­лася московському патриархату, а гетьман поїхав до Москви на затвердження й поклін царю. На Ук­раїну прийшли московські воєводи та гарнізони. Все це вимагало якоїсь протидії. Проводячи у стосунках з Московією очікувальну політику, Виговський по­чинає зближатися із Польщею. Ворог Виговського, полтавський полковник Мартин Пушкар, довідав­шись про таємні відносини гетьмана з Польщею, надсилає про це звістку цареві. Поляки не відмовля­ються від своїх намірів щодо відокремлення Ук­раїни від Москви, та Виговський погоджувався на це лише за умови, що його підтримають татари.

 

16 вересня 1658 року у Гадячі Виговський підписав трактат, за яким Україна мала укласти союз із Польським королівством та великим князівством Литовським як велике князівство Руське. Входячи у вищезазначену унію, Україна забезпечувала собі по­вне внутрішнє самоврядування, отримувала право мати свою скарбницю, військо, монету, суди, дер­жавні установи, тощо. На території Речі Посполитої мала бути скасована церковна унія, відновлювалися церковні суди, було обіцяно повернути усе конфіс­коване церковне майно. Передбачався широкий роз­виток освіти та української культури, гарантувалися свободи друку й слова та відкриття друкарень. Геть­ману надавалося право прохати короля надавати шляхетські привілеї козакам та міщанам. Одначе, у трактаті був відсутній пункт про ставлення поміщи­ків та шляхти до тих, хто мешкав на їхніх землях.

Після Гадяча Виговський використав військо для приборкання міжусобиць та різних соціальних екс­цесів. У першу чергу він спрямовує наймані поль­ські, німецькі й волошські полки та союзників-татар проти свого ворога Пушкаря й під Полтавою пере­магає його. Сам Пушкар гине під час битви. Пере­можці, на жаль, спустошують Полтаву.

 

печатка Виговського:

 

Гетьман своїми універсалами закликає народ виг­нати московських воєвод з України й вирушає до Києва з метою вибити з міста воєводу Шереметьєва. Але взяти Київ йому не вдалося. Князь Трубецькой, що був на чолі московського війська, звернувся до козацької ради з вимогою навести лад. Він закликав український народ виступити проти гетьмана. Виговський, у свою чергу, пояснював в універсалі не­обхідність розірвати злуку з Москвою та приєднати­ся до Польщі. Тоді Трубецькой перейшов до більш рішучих дій і спрямував війська в Україну. Проте 17 липня 1659 року у битві на річці Соснівці під Ко­нотопом московське військо було розгромлене, а воєводу князя Пожарського — вбито.

 

До Варшави на сейм приїхала генеральна старши­на та знатні козаки на чолі з прибічником Виговського Юрієм Немиричем, що користувався неабия­ким авторитетом завдяки своїй європейській освіті. Немирич заявив про готовність України до злуки із Польщею, але умови прийняття підданства польсь­кого короля були шляхті не до вподоби. Негативно ставилися до угоди й прості козаки та селяни. Зро­зуміло, що вороги гетьмана скористалися з цього. Прибічники Пушкаря попросили допомоги у Тру- бецького. На милість московському війську здають­ся Переяслав, Батурин, Новгород-Сіверський та інші міста. Рада, яку Виговський скликав біля Гер- манівки, звинуватила гетьмана у спустошенні країни татарами. Почалися чвари та бійки. Виговський лед­ве втік. У Брацлаві він зібрав “чорну раду”, на якій передав булаву Ю. Хмельницькому. Останній під­писав з московськими послами нові угоди, що істот­но обмежували переяславські статті. Виговського було оголошено зрадником, і він вимушений був- втекти у Польщу. Але Шереметьев вирішив не зупи­нятися ні перед чим: він вторгся у Польщу й розбив військо Виговського. Та останній не визнав поразки і приєднався до поляків у битві під Чудновом, де Шереметьев зазнав цілковитої поразки. Король при­значив Виговського державним сенатором та київсь­ким воєводою.

 

Виговський намагається виступати у ролі посеред­ника між Польщею та козаччиною. У 1660 році він підтримав обраного після Ю. Хмельницького геть­мана Павла Тетерю, закликаючи народ до спокою. Проте в Україні і далі було неспокійно: на Брацлавщині спалахнуло повстання проти шляхти, за геть­манську булаву сперечалися Тетеря та Брюховецький. Цим скористався Виговський. Він налагодив відносини із Запорожжям, і частина запорожців під­тримала його та назвала гетьманом. Все це не дуже сподобалося Польщі. Виговського було звинувачено у заколоті проти інтересів Польщі; за наказом Чарнецького його було ув'язнено та 16 березня 1664 ро­ку страчено (цілком можливо, що й безпідставно).

 

Аватар
козак3000    Статус:
   #1    (29 березня 2016 20:10)    Сворив: 0    Коментів: 0
крутий сайт класна шпаргалка на КР

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду