Випадкове:
"Походи Івана Сірка"

Упродовж 35 років (1645 — 1680) тривала активна діяльність Івана Сірка в Україні і на Запорожжі. Слава його набула розголосу у Польщі, Франції, Литві, Кримському ханстві, Туреччині, Молдові, Росії, особливо серед

"Самійло Зборовський"

"Навчання та вишкіл у козаків"

Суворе, аскетичне життя, яким жили козаки, викликало подив у очевидців, а право визнаватись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

"Нова ( Підпільненська ) січ"

Нова січ - остання Запорозька Січ була заснована з дозволу і під наглядом російського уряду 31 березня 1734 року отаманом-гетьманом І. Малашевичем на Правобережжі Дніпра у Великій плавні, що займала 26-тисяч десятин.

"Судочинство на Січі"

З формуванням козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбувалося у

"ОСТАФІЙ ГОГОЛЬ"

"Криштоф Косинський"

Походив з дрібної шляхетської родини з Підляського воєводства. Належав до козацької верхівки. З 1586 р. перебував на Запорозькій Січі, обіймав важливі військові посади.


» » Дем'ян Ігнатович Многогрішний

Дем'ян Ігнатович Многогрішний

Правління 1669-1672
Обрання 17 грудня 1668
Попередник Іван Брюховецький
Наступник Іван Самойлович
Інші титули Гетьман Сіверський
 
Біографічні дані
Імена Дем'ян Гнатович Ігнатович
Дата народження 1631
Дата смерті 1703
Місце поховання Спасо-Преображенський собор, Селенгінськ
Дружина Анастасія
Діти Петро, Іван, Яків, Олена, Марина

 

Кортко про Многогрішного:

Походив з Козацької родини. Брав активну участь у Національно-Визвольній війні 1648—1657 рр. Уперше про Д. Многогрішного згадано у Зборівському реєстрі у 1649 році, як про військового осавула. У 1665—1669 рр. він став Чернігівським полковником. У 1668 році Д. Многогрішний як противник Андрусівського перемир’я взяв участь у Антимосковському повстанні, яке розпочалось під керівництвом І Брюховецького. Підтримував політику гетьмана П. Дорошенка. У 1668 році Петро Дорошенко призначив Д. Многрішного наказним гетьманом Лівобережної України, оскільки сам був змушений повернутися на Правобережжя. Наступ московських військ під командуванням Г. Ромодановського на Сіверщину (на Ніжин і Чернігів), відсутність військової допомоги від П. Дорошенка, сильні московські залоги в містах, тиск промосковськи налаштованої частини старшини і православного духовенства (особливо Чернігівського архиєпископа Л. Барановича) примусили Д. Многогрішного піти на переговори з царським урядом. У цей час 17 грудня 1668 року на старшинській раді в Новгороді-Сіверську Многогрішний був обраний «сіверським гетьманом». Переговори між московським урядом і Д. Многрішним завершилися укладенням Глухівських статей 1669-ого року.

Булава

Детальніше:

Про походження та першу половину життя Дем'яна Ігнатовича Многогрішного майже нічого не відомо. У козацькому реєстрі 1649 року його записано у чині військового осавула. У 1651 році загін під його командуванням зазнав поразки від поляків під Кунчицями. У 1668 році він, як чигиринський полковник, бере участь у козацькій раді у Глухові, де гетьман Брюховецький запропонував розірвати з Москвою, прогнати воєвод і перейти під егіду Осяйної Порти. Многогрішний разом з іншими полковниками присягнув проти Москви, але недовго дотримувався присяги. Разом з більшістю старшини він відступився від Брюховецького й зв'язався з П. Дорошенком. Останній, ставши гетьманом соборної України, визволив з облоги Котельву, яку намагався взяти князь Ромодановський, та вигнав князя й усіх московських воєвод. Многогрішний приймав участь у розгромі Брюховецького під Диканькою 17 червня 1668 року й завоював собі довіру з боку Дорошенка. Коли останній був змушений повернутися до Чигирина, він залишив наказним гетьманом Многогрішного із завданням будь-що вигнати воєвод з Переяслава, Ніжина та Чернігова.

герб Многогрішногогерб Многогрішного

Дем'ян Многогрішний та його нащадки користувалися гербом,

що мав щит, на якому було зображено перехрещені стріла й меч вістрями додолу.

Але Многогрішний лише чекав нагоди відкрито стати на бік Москви з метою здобути з її допомогою булаву. Він зв'язався з Ромодановським і відпустив московських воєвод, яких тримали під охороною. Крім того, він забезпечив собі підтримку з боку чернігівського архієпископа Л. Барановича, який користувався великим авторитетом в Україні та у Москві. Шлях до булави було проторено. Треба було лише зробити щось таке, що могло бути сприйняте як особисту заслугу кандидата у гетьмани. Многогрішний звернувся до царя з проханням дозволити виборну раду замість зненавиджених народом  влєвод. Але це прохання було одразу ж відкинуте. Наприкінці 1668 року Многогрішний скликав надійні загони, очолювані найманими шляхтичами, і під виглядом ради зібрав до Новгорода-Сіверського вірних собі полковників, які були змушені проголосити його гетьманом Лівобережної України. Невдовзі з Москви повернулися посли, яких старшина послала просити в царя вибачення за зраду Брюховецького. Вони привезли грамоту прощення й дозвіл обрати нового гетьмана, бо Дорошенко, згідно з Андрусівською угодою, не міг бути гетьманом одразу Правобережної (польської) та Лівобережної (московської) України.

З березня 1669 року у Глухові генеральна рада знову обрала гетьманом Демка Многогрішного, і він присягнув на вірність цареві. Тоді ж було прийнято нові договірні статті, що ще більше обмежували українську автономію. Многогрішний із старшиною спробував відмовитися від нових статей, однак Москва все ж примусила дати згоду на введення московських воєвод у Київ, Переяслав, Ніжин, Чернігів та Остер з умовою, що вони будуть мати владу лише над своїми гарнізонами й не будуть втручатися ні в суд, ні в якісь інші справи.

Отримавши звістку про те, що Многогрішного обрано гетьманом, Дорошенко відправив на Лівобережжя військо, щоб прихилити народ під свою зверхність. Демко Многогрішний вислав проти нього свої полки і під Рогиньцями загони Дорошенка було розбито, але кампанія продовжувалася до середини вересня, коли Дорошенко повернув військо на Правобережжя, залишивши за собою усю Лубенщину-

15 січня 1670 року запорожці відправили до Многогрішного посланців із зверненням підтримати їхнє прохання до царя знову прийняти їх у підданство. Про це довідався Дорошенко. Він звернувся до Многогрішного з пропозицією єдності та дружби, бо рішення запорожців воювати проти Дорошенка було тверде й одностайне. Многогрішний сам мав претензії до запорожців, бо вони не досить впевнено визнавали його гетьманство, вважаючи його сіверським чи “північним” гетьманом, а не гетьманом усіх козаків. Тому він попередив московський уряд, що запорозькі посли не користуються його довірою і він не може гарантувати їхню відданість цареві. 28 липня цар відіслав грамоту, в якій наказував запорожцям називати Многогрішного запорозьким гетьтманом і жити з ним у любові та згоді.

Користуючись своїм впливом на патриарха Костянтинопольського, Дорошенко вмовив його проклясти Многогрішного. Москва, зі свого боку, доручила московському патріарху Йосафатові зняти це прокляття.

Дем'ян Ігнатович Многогрішний

Гетьман Дем'ян Ігнатович Многогрішний

У зв'язку з проблемами, що впали на Дорошенка, Многогрішному вдалося підкорити собі Лівобережжя, “не по-людському й по-тиранському вирубуючи

людей”. Підкорене такими заходами населення неприязно ставилося до Многогрішного, і він з метою підвищення особистої безпеки вирішив змінити столицю козаччини. Москва запропонувала йому Батурин й вислала для особистої охорони гетьмана загін стрільців. Відтоді гетьмани почали тримати коло себе московських охоронців, а до Москви бурхливим потоком почали надходити доноси, у першу чергу на Дорошенка, який начебто лаяв московського царя та мав намір піддатися султанові. Многогрішного у доносах звинувачували у тому, що він планує злуку з Дорошенком та перехід під егіду Осяйної Порти, що він вихвалявся побити царських чиновників у Батурині, погрожував повстанням у разі передачі Києва полякам (згідно з перемир'ям 1667 року Київ було залишено за Москвою на два роки, а потім він мав відійти до Польщі, але Москва його вже ніколи не віддала) і т. ін.

Многогрішний справді налагодив стосунки з Дорошенком. Коли польське військо почало грабувати передмістя Києва, Многогрішний дозволив своїм козакам переходити до Дорошенка й захищати Київ. У лютому 1672 року Многогрішний відкрито повідомив московських послів про те, що він примирився з Дорошенком і хотів, щоб цар прийняв Дорошенка “під свою руку”. Коли цар допоміг полякам грошима для сплачення жолду війську, що було призначене для боротьби з Дорошенком, Многогрішний обіцяв відібрати ці гроші, коли їх будуть везти з Москви, і піддатися султанові. Скориставшись з цієї інформації, старшина вирішила позбутися осоружного гетьмана, що зловживав владою, нехтував козацькими привілеями, ігнорував її поради та пропозиції, був чужим у їхнім середовищі. Негайно ж у Москву було донесено про все це й запропоновано схопити гетьмана та відправити його до царя. Московський уряд дав на це згоду.

____

Чому отримав прізвище Многогрішний?

Взаємини з козацькою старшиною в Дем’яна Многогрішного не склалися майже одразу після обрання гетьманом. Сам він походив із селян, і цей “холопський син”, цілком задовольнявся авторитетом серед “старовинних” козаків. До того ж гетьман узявся проводити ротації: усував із посад нелояльних, а на їхні місця садовив переважно власних родичів. І робив усе “без поради всієї старшини”. Причому покладався насамперед на свій компанійський полк – особисту гвардію з найманців.
Вельми невдоволені таким поворотом справ старшини почали писати в Москви на гетьмана доноси. “Карпо Мокрієвич, його войсковий генеральний писар, з іншими своїми товаришами провідав (чи праведно, чи неправедно), що Многогрішний начебто почав чинити таємні кореспонденції з тогобічним гетьманом Петром Дорошенком, знамірюючись, так само як Дорошенко, схилитися під Турецьку державу”, — зазначає козацький літописець Самійло Величко.
Гетьмана звинувачували також у тому, що він п’є на бенкетах за здоров’я правобережного гетьмана Дорошенка, ще й інших змушує пити, а напідпитку дозволяє собі говорити таке, що ніяк не могло сподобатися цареві Олексію Михайловичу. Автори одного з доносів перелічили зрадницькі дії гетьмана в 37 пунктах, а наостанок зазначили: “Якби ми записали всі докази Демкової зради, то не помістили б усього не тільки на аркуші, але і на воловій шкурі”.
Схожі депеші надсилав із Батурина і стрілецький голова Григорій Нейолов. Тож невдовзі старшини-змовники отримали царський указ, “щоби видали гетьмана Многогрішного, а на його місце поставили собі іншого гетьмана”. Стрільцям було велено їх підтримати.

____

В ніч з 12 на 13 березня 1672 року старшина разом із загоном стрільців схопили Многогрішного, зв'язали й повезли до Москви. Оскільки за російським звичаєм завжди переслідували й карали родичів та товаришів звинуваченого, друзі екс-гетьмана поспішили до Москви з доносами, щоб захистити себе від небезпеки. У середині квітня почався суд над Многогрішним. Проти нього було висунуто 38 пунктів

звинувачення, від: “Безперервно він списувався й братерство та дружбу мав велику з Дорошенком і бажав стати підданцем турецького султана”, і до: “Посланцеві гетьмана Многогрішного наказано було говорити від Дорошенка про запорожців особливо — коли ми з ляхами маємо воєнну забаву, щоб він не дозволяв їм з Низу в міста виходити і як на цьому, так і на тому боці Дніпра збурення чинити”.

Під тортурами він визнав свої зв'язки з Дорошенком, хоч і заперечував зраду. Частина звинувачених прихильників Многогрішного відреклася від нього й підтримала звинувачення, а частина — виправдовувала гетьмана, бо насправді за ним ніякої вини не було, а було бажання об'єднати Україну. За козацьким звичаєм, гетьмана мав судити військовий суд у Батурині, але старшину лякала можливість народних заворушень, і вона запропонувала цареві судити його у Москві. Народ був цим дуже невдоволений, про що свідчив Ромодановський. Дорошенко, довідавшися про суд над Многогрішним, написав київському воєводі, що у його зв'язках з Многогрішним не було нічого ганебного чи підступного, ніяким чином це не торкалося царської честі. Та цей лист лише зашкодив Многогрішному. Його було засуджено до страти, але перед виконанням вироку цар явив милість й вислав Демка на вічну каторгу до Сибіру разом із родиною та прибічниками. Гетьман потрапив до Селенгинська, де його записали до “боярських дітей”, а потім до Іркутська (у 1674 році), де він перебував у неволі до 1682 року. У 1684 році на вимогу Самойловича його знов було посаджено до Селенгинської в'язниці, та невдовзі відпущено.

Жив він на засланні досить довго. Відомо, що у 1688 році він разом із сином Петром приборкував повстання східних бурят, а у 1691 році вів переговори з богдейцями. На цьому всі звістки про нього зникають.

Поштова марка України, присвячена гетьману Дем’яну МногогрішномуПоштова марка України, присвячена гетьману Дем’яну Многогрішному

Поштова марка України, присвячена гетьману Дем’яну Многогрішному (2002)

 

Додаткова інформація про Многогрішного:

У Вікіпедії - дивитись

На гайдамаках - дивитись

Українці в світі - дивитись

 

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду