Випадкове:
"Петро Дорошенко"

"Характерники"

Після хрещення Русі, переслідувані князями та греками волхви, жерці і воїни-охоронці храмів об’єднувалися у таємні громади і у віддалених від великих міст місцях почали створювати Січі. На островах Дніпра,

"Криштоф Кремпський"

Криштоф замолоду служив у козацькому війську і під час повстання Наливайка був полковником. У середині травня 1596 року козаки, перебуваючи у стані війни з коронним військом гетьмана Жолкєв- ського, були оточені у таборі

"Козацькі військові відзнаки"

Відзнаки козацького війська звалися клейноти. За клейноти цілого війська уважали гетьманську булаву й бунчук, печать, корогви, бубни і труби, деколи також і козацьку «гармату», тобто артилєрію. Ці ознаки своєї

"Самійло Кошка"

Рід Кошків (Кошчичей), що вийшов з Полоцького воєводства, згадується вперше у 1500 році, коли Іван Кошка, смоленський окольничий, отримав від короля Олександра Ягеллона маєток Годутишки як тимчасову компенсацію за той

"Битва під П’яткою"

2 лютого 1593 року, околиці містечка П’ятка (нині село П’ятка Чуднівського району Житомирської області) відбулася битва про яку мало хто згадує.

"Морські походи козаків"

У підготовці до походу брало участь усе запорозьке товариство. Спора частина козаків споряджала судна, решта вантажила на них зброю, шаблі, рушниці, порох, набої, ядра, харчі. Під час походів існував непорушний закон:


Козацькі вірші

  • Не нравится
  • +6
  • Нравится
Козацькі вірші

Підбірка козаціких віршів від сучасних поетів.

Яна Яковенко

ПРО КОЗАКІВ

В сиву-сиву давнину
Козаки йшли на війну,
Бо на рідну Україну
Сунулися без упину
Ляхи, турки та татари,
Москалі та яничари.
Щоб палить сади і хати,
Щоб людей в неволю гнати.
Козаки скликають раду :
- Не буде ворогу пощади !
Вірні коні рвуться в битву,
Крешуть іскри з-під копита.
За чарівний спів дівочий,
За спокійні дні та ночі –
Шаблі весело дзвенять,
Вражі голови летять.
І на морі, і в степах
Наганяли вони страх,
Бо найкращі вояки –
Запорозькі козаки !
І не буде переводу
Українському народу
Доки із глибин сторіч
Долина козацький клич.

 

*********


КОЗАЦЬКА МИРИЛКА
  
Я козак і ти козак,
Я вояк і ти вояк,
Щоб в бою стояти мужньо
Ми повинні бути дружні.
Ми хоробрі вояки –
Побратими-козаки.

 

********



КОЗАЦЬКА РОЗМИНКА
  
Раз - два - голова,
Щоб трималася на в’язах
Ми тренуємо всі м’язи
Три - чотири, руки в ділі -
Раз кулак, два кулак -
Бий сильніше, козак.
Щоб триматись на коні,
Треба ноги нам міцні,
Сильні ноги, дужі ноги -
Не злякаються дороги.
Підемо разом в присядку -
Це найкраща нам зарядка.

 

*******

 

ГЕЙ, КОЗАЧЕ - КОЗАЧЕНЬКО

Гей, козаче – козаченько,
Тай хоробре серденько,
Ой, міцні в нього руки –
Ворогам для науки!
 
Як козак засміється –
Ворог з остраху трясеться,
Як козак заспіває –
Вороги чимдуж тікають!
 
Як козак затанцює –
Увесь світ його чує,
Зелен-дубе розвивайся,
Гей душа, розкриляйся!
 
А душі тільки й треба –
Степ широкий та небо,
Під сідлом коник чалий,
Побратим не лукавий.
 
Гей, гуляти-воювати
Знов поїдемо брате,
Не топтали щоб чужинці
Наші землі українські!
 
Там чи смерть, чи життя -
Нам не буде забуття!
Якщо голови складемо –
У піснях доживемо!

Марія Пригара

КОЗАЦЬКА ДУМА

Пароплави плинуть серед ночі, 
Вдалині шумлять херсонські плавні, 
А Дніпро шепоче і шепоче,
Ніби роки згадує прадавні.

Бурмотить собі у вуса сиві,
Одкидає хвиль сріблясті шати.
На віку — немов на довгій ниві: 
Стільки можна дідові згадати!

І пливуть ті спогади, як тіні.
Є між ними добрі і похмурі.
...Ось плескочуть весла в шумовинні, 
Чорне море стогне проти бурі.

На судні вітрила не нап’ято,
А воно біжить у піні білій.
Це ж турецька каторга проклята:
Ой, то бранці стогнуть, а не хвилі!

В ланцюги важучі їх закуто — 
Веслувати важко у закові.
За веслом сидить козак Васюта,
Уже й світ темніє козакові.

То його татарин збив стрілою,
Як в степу стояв він на сторожі.
І хита Васюта головою:
Сам собі повірити не може.

Він аж тричі рвав татарські пута,
Та спіймали кляті басурмани!
Тяжко били, катували люто, 
Продали на каторгу в кайдани.

І горить козацьке вперте серце, 
Підкоритись катові не хоче.
За облавком Чорне море б’ється, 
Шумовинням забиває очі.

Досягає бризками до тучі,
А Васюті видиться в знесиллі:
То Дніпро вирує біля кручі!
То Дніпро гнівливо котить хвилі!

—    Ти заграй, Славуто, на годину! 
Розімчи, розбий галяру, буре!—
... Раптом впав важкий нагай
                             на спину.
—    Ти чого весло впустив, гяуре? *1


*1  Так турки й татари називали слов’ян

 

* * *

ПОБРАТИМИ

Ой Махмуде, чорний, бородатий!
Ти, либонь, на розум небагатий:
Між невільниками ходиш стиха,
А не бачиш коло себе лиха.
Бо не чуть тобі, як опівночі
Веслярі приковані шепочуть.
Що один із них — козак із Січі,
А другий — Іван — козак із Дону.
Вже Івану смерть глядить у вічі:
Не втекти, не вирватись додому!
Ледве руки зводить він закуті,
До кісток сирицею обдерті:
— Побратиме,— шепотить Васюті,—
Хай хоч ти врятуєшся від смерті!
Я ключа ховаю у лахманах:
Відірвав у турчина од в'язки.
Одмикай, як здужаєш, кайдани
Та проси, козаче, в моря ласки!
Може, ще й поп'єш з Дніпра водиці,
А мені уже не пити з Дону...—
Вщухли в хмарах білі блискавиці,
Щось у хвилю хлюпнуло солону.

 

* * *



ОЙ ПОВІЙТЕ, ВІТРИ НИЗОВІЇ

Ой повійте, вітри низовії,
Угамуйте в морі чорториї!
Степовії вітри та дніпрові,
Поможіть доплисти козакові!
Ще ж він, молод, в світі не нажився,
Ще братів залишив у неволі!
Сивий місяць з-поміж хмар пробився,
Ходять хвилі, наче вівці в полі.
Йдуть і йдуть отари звідусюди:
Ані ліку в морі їм, ні впину.
Козакові забивають груди,
Підкидають в морі, мов билину.
Він уже насилу воду горне,
Кожну мить чека собі загину.
Коли бачить — щось навпроти чорне:
То принесло море деревину.
Ухопивсь — полегшало на серці,
А ще смерть стоїть перед очима.
На одчай козак із морем б'ється,
Спомина свойого побратима.

 

* * *
 

КОЗАКИ

То не гуси налетіли в плавні,
Не лебідки білі заячали —
То човнами козаки преславні
З синього дніпрового лиману
У широке море випливали.
Вже ген-ген залишився
Уже й хвиля хвилю перебила.
За човнами плескоту не чути,
Тільки весла зводяться, мов крила.
Кошовий в поході отаманить,
Козакам гукає на помості:
— Струсонем за бороду султана!
У Царгород завітаєм в гості!
Там гуляйте, братчики, до рана:
Хоч і трон з короною виносьте!
А чого попереду стерничий
Поглядає пильно з-під долоні?
Чути — чайки жалібно кигичуть:
Щось у морі мріється на всонні.
Враз байдак за хвилею полинув,
Веслярі ударили щосили.
Підпливли, побачили: людина!
Десятьма руками підхопили.
Не питали, зразу догадались:
«Це ж утік з неволі, неборака!»
Козаку в кайданах не стогналось,
А отут не витримав — заплакав.
Ворухнув закляклими руками,
Де від пут лишились чорні рани.
...І мов грім загув над байдаками:
— Отаке нам чинять басурмани!
Як над братом стерпіти наругу —
Краще не вертатися додому!
— А веди нас, батьку, на катюгу!
Козаки гукають кошовому.
Кошовий похмурим оком глянув
І махнув правицею без слова.
...Та й помчали розбивать кайдани!
Тільки хвиля стелеться шовкова...

 

* * *
 


ПРАДІД

Могутній дуб, прадавній дуб
Стоїть побіля яру.
Розкинув свій листатий чуб,
Чолом торкає хмару.
Одвіку згорблене гілля,
Кора немов сталева.
У лісі дідові здаля
Вклоняються дерева.
А він про себе шепотить,
І шум біжить у вітті:
«Оце минуло п'ять століть,
Як я живу на світі!
Іще татари в давні дні
Пускали в мене стріли,
Хотіли знищити на пні,
Та тільки ж не зуміли.
А вже народ на січу мчав,
І, вирвавшись в долину,
Козак мурзу* рубав з плеча:
«А згинеш, вражий сину!»
І в цю війну я знав бої...
Гули джмелями кулі.
Розвідники в моїм гіллі
Ховались, мов зозулі.
І, сівши верхи на суку,
Замурзаний хлопчисько
Слав партизанам вість таку:
«Пильнуйте! Ворог близько!»
Як грім ударить з-поза хмар,
Мені ще й досі сниться:
Б'ють бомби. Вихриться пожар.
З плачем кружляють птиці.
Усе минуло.
Я живу.
Навколо бір та луки.
Шумлять крізь сутінь лісову
Мої гіллясті внуки.
Далеко рід мій стеле путь.
З лісів приходять вісті.
Вже і праправнуки встають
Бринять у першім листі.
Коли поглянеш з висоти —
Дубкам немає ліку.
Полям — цвісти. Борам — рости.
Щоб так було довіку!

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду