Військові звання на Січі

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець XVI в., як тільки козаччина зорґанізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще поширювалася та розросталася в подробицях.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представником держави, мав повну адміністраційну владу, широку участь у законодавстві й судівництві, — але передусім він був найвищий полководець і орґанізатор війська. Підчас війни його влада над військом була необмежена, він орудував усіма військовими силами й непослушних мав право карати на горло. В орґанізаційних справах гетьман мусів рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях — також із ґенеральною радою, якій завдячував свій уряд. Підчас походу гетьмана міг заступити наказний гетьман, звичайно хтось із ґенеральної старшини або полковників.

Військові ступні, чи ранґи були спершу невпорядковані: раз мав вище значіння один уряд, то знову — инший. Що воно так було, на це вказує висота платень старшин в різних часах. Найстарший виказ зберігся з 1601 р. Тоді гетьман діставав 120 чи 200 польських злотих, обозний і полковники по 30, осавули по 25, сотники по 15, пушкар 12, писар 10, десятник 9, хоружий і музика по 8, рядові козаки по 7, фірмани по 3 злоті. В 1625 р. порядок платень був инший: гетьман брав 600 злотих, військовий осавул 150, обозний, писар, суддя і полковник по 100, полковий осавул і сотник по 50 зл.; про нижчі ступні не знаємо нічого.

В 1638 р., на основі нової польської ординації, військові осавули діставали 600 зл., полкові осавули 250, сотники 200, отамани 50. Підчас переговорів із царем 1654. р. козацькі посли жадали, щоб за давніми звичаями їм давали: військовому писареві 1000 зл. (на утримання канцелярії), військовому обозному і осавулам по 400, військовим суддям і полковникам по 300, полковим осавулам 200, сотникам і суддівському писареві 100, бунчужному гетьманському, полковому писареві, полковому хоружому й гарматньому хоружому по 50, хоружому сотницькому і рядовим козакам по 30. На цій основі можна б скласти таку табличку військових ранґ:

1654

Таблиця рангів старшини і її платні в золотих під час переговорів з московським царем в 1654 році

1756—1784

У 17-18 ст. у Гетьманській державі сформувався відмінний від російського становий і службовий устрій. За українським кодексом законів «Права за якими судиться малоросійський народ» (1743) шляхетські права визнавалися не лише за тими, хто мав відповідні грамоти, а, по суті, за козацькою старшиною усіх звань, починаючи від сотника та нащадками генеральної старшини і полковників. З метою збереження своїх прав в умовах посилення російського впливу та втручання у внутрішні справи Гетьманщини козацька старшина кілька разів зверталася до царського уряду з проханням прирівняти її до відповідних чинів російського табелю про ранги (у 1733, 1742, 1756, 1763 і 1767).

У 1756 гетьман К. Розумовський розробив і подав на затвердження український варіант табелю про ранги із переліком усіх «малоросійських чинів» (окрім гетьмана і наказного гетьмана), поділених на 12 класів. Першому класові відповідав чин генерального обозного, другому — генеральних судді і підскарбія, третьому-генеральних писаря, хорунжого, осавула і бунчужного, четвертому — полковника тощо.

На найнижчій сходинці стояли козаки, жолдаки, пушкарі та компанійці. Проте російський уряд не погодився зрівняти гетьманські чини з табельними і не надавав усій козацькій старшині статусу дворянства. З 1760 років Катерина II нерідко присвоювала ранги з імперського Табелю (і відповідно надавала дворянські привілеї) окремим козацьким старшинам.

Після ліквідації козацького військового устрою і перетворення козацьких полків у регулярні карабінерні полки російської армії (1783) вся козацька старшина стала отримувати чини з російського табелю про ранги. У 1784 офіційно заборонено надавати «малоросійські чини». Цей процес не був врегульований чіткими правилами, а присвоєння того чи іншого рангу здебільшого залежало не від попереднього становища особи, а від її заслуг, здібностей і лояльності до російської адміністрації. У 1796 російські ранги були присвоєні також українським судовим і цивільним службовцям (наприклад, генеральний суддя був прирівняний до 4 класу, возний — до 14 класу).

Після надання так званої «Грамоти про вільність дворян» у 1785 козацька старшина, яка могла документально підтвердити своє шляхетство або посідала відповідний рангу російському Табелі, була включена до російського дворянства. Внаслідок цього протягом наступних десятиліть точилася боротьба за визнання також і колишніх «малоросійських чинів» як підстави для отримання дворянства, що, в свою чергу, стимулювало збирання історичних документів, інтерес до козацької історії.

Табель про ранги скасований декретами радянської влади у 1917.

Військові та цивільні ранги в Гетьманщині.

Таблиця рангів старшини і її платні в золотих під час переговорів з московським царем в 1654 році: