Випадкове:
"Похід у Францію на Дюнкер"

Під час Тридцятилітньої війни французькі війська десять років не могли оволодіти Дюнкерком, який зайняли іспанці. Не можна було вибити їх ні з допомогою блокування з Англією та Нідерландами. Гинули тисячі людей, а фортеця

"Іван Сулима"

Іван Михайлович Сулима, гетьман реєстрових ко­заків (1628 — 29 та 1630 — 35 рр.) народився на Чернігівщині у другій половині XVI ст. у родині дрібного шляхтича.

"Петро Сагайдачний"

Петро Кононович (Конашевич) Сагайдачний наро­дився в останній третині XVI ст. ус. Кульчиць, біля Самбора на Галичині, у шляхетній родині, що була нобілітована у XVI ст. та використовувала старовин­ний польський

"Павло Тетеря"

Павло одержав добру освіту і до 1647 року був регентом канцелярії міського суду у Воло­димирі Волиньському, а потім служив у вроцлавського каштеляна Г. Стемпковського. З по­чатком повстання Богдана Хмельницького у

"Самійло Зборовський"

"Хортицька Січ"

Хортицька січ (1556-1557) — укріплення (замок) збудоване на острові Мала Хортиця в 1556 році князем Дмитром Вишневецьким. Зруйнований у 1557 році татарами. Частина істориків трактує це укріплення як першу Запорозьку

"Судочинство на Січі"

З формуванням козацького республіканського ладу складається своєрідна правова система на Запоріжжі. Козаки не визнавали дії Статутів та магдебурзького права на своїй території. Правосуддя на Запоріжжі відбувалося у


» » Козацькі литаври

Козацькі литаври

  • Не нравится
  • +9
  • Нравится
Козацькі литаври

Усі військові клейноди козацької та гетьманської влади були конфісковані й перевезені до Москви.

На початку 1797 р. за указом імператора Павла 1 у церквах Лівобережної України було заборонено навіть співати духовні концерти.

 Литаври були неодмінним учасником церемоній передачі гетьманської влади.

За спогадами літописця, церемонія входження у владу Б. Хмельницького проходила так: після того, як на Січі було обрано гетьманом Б. Хмельницького, одразу від кошового послали до скарбниці військового писаря з кількома курінними отаманами та іншим «значним товариством», де вони взяли і принесли в раду військові клейноди і урочисто вручили їх Б. Хмельницькому. А клейнодами тими були: вишита золота хоругва, бунчук з позолоченою «чолкою» і древком, срібна з позолотою, майстерно оздоблена камінням булава, військова печать і нові великі котли (литаври).

Найімовірніше, що назва "Литаври" має грецьке походження (πολυτανρεα — «політавреа», тобто багато барабанів). Підстави для такої назви у греків були, бо гучний, розлогий голос цього інструмента можна порівняти з ударами великої кількості барабанів. Литаври ведуть свій родовід від стародавнього Далекого Сходу, де є національними інструментами японців, китайців, корейців та ін. В Європі вони відомі з XV ст. як військовий музичний інструмент.

Конкретним свідченням цього є подія 1457 р., коли угорський король Ладислав V Постумус направив до Франції послів просити руки принцеси Мадлени, дочки короля Шарля VII, і для демонстрації могутності спорядив посланців литавристами з литаврами. Свідок Цього отець Бенедикт, описуючи дану подію, зазначав, що ніколи раніше тут не бачили барабанів, схожих на великі котли, які б везли на конях. (див. мал. 1) [1]

 

У Німеччині литаври з'явилися близько 1500 р. і швидко розповсюдилися серед знаті, яка називала їх «гуркочучими діжками». [2]

У XVI - XVII ст. литаври стають приналежністю знатної європейської аристократії, у військах вони супутники труб, а литавристи належать до «благородної гільдії».

У 1683 р, шотландський офіцер сер Джон Тернер стверджував, що «німці, Данці й шведи не дозволяють мати литаври в особистому користуванні жодному, нижчому достоїнством від барона, за виключенням випадків, коли вони були відвойовані в битві з ворогом. [3]

Свого часу литаври (тулумбас) широко використовувалися в побуті запорозьких козаків. По - перше це військовий інструмент, він; як ніякий інший, наводив жах на ворога своїми грозовими ударами, був засобом зв'язку між козацькими загонами.

Ударами в литаври сигналізували про небезпеку, спеціальними умовними сигналами під час бою передавали накази по війську, кошу і т. п. По - друге, литаври виконували безпосередню функцію ударного музичного інструмента в полковій музиці Війська Запорозького, акомпануючи козацьку похідну музику. По - третє, для козацтва литаври були священною річчю. Вони входили до клейнодів Запорозької Січі, традиційно литаври зображалися на полкових печатках, значках кошів, полкових знаменах та прапорах [41].

Козацькі литаври
Литаври козацькі

Вирушаючи в похід, полкові зв'язкові брали їх з собою, прив'язуючи литаври до сідла. У статті «Запорожські вибори і порядки половини XVIII століття», говориться, що «заради найбільшого зібрання козаків, довбиш (так звали литавристів у Запорозькій Січі) або литаврищик, бив на литаврах до чого ще багато з'їхалось, так що багатьом не тільки що чути, але й бачити можна було». Далі в тій же статті написано: «Взяв із церкви литаври (котрі тому покладені були;щоб своевольники, б'ючи тривоги не вчинили) замість палок киями били збір». [5] Усе це свідчить про те велике значення литавр, яке вони мали в житті Війська Запорозького.

Тулумбаси (литаври) були різних розмірів. У найбільші з них били одночасно вісім чоловік їх називали набатом і тримали лише в Запорозькій Січі. Є свідчення, що гучні як гарматні постріли, поодинокі звуки набату разом з гулом тулумбасів сіяли паніку серед ворожого війська, ударами сигналізували про небезпеку.

Литаври виконували безпосередньо функцію ударного музичного інструмента в полковій музиці Війська Запорозького, акомпануючи козацьку похідну музику. Для козацтва литаври були також і кінними, їх прив'язували до сідла перед вершником. [6] Були також великі литаври, які возили на возі і використовували лише в Запорозькій січі [7].

Козацькі литаври
Литаври - Тулумбуси

Мал. 1. Зовнішній вигляд литаврів /тулумбаси/, та способи їх перевезення.

«Козаки часто називали цей інструмент словом «котли». Ударами в литаври збирали козаків на раду. Ця традиція була такою: кошовий наказував литавристові бити в «котли», збиралося козацтво. Осавул ішов у церкву, брав хоругви і ставив їх перед козацтвом на видному місці. Коли всі збиралися, литаврист повинен був тричі пробити (тремоло). Після цього перед козацьким зібранням виходили кошовий з палицею, І це символізувала його владу, суддя з печаткою, писар з каламарем, осавул з малою палицею, вони кланялися на всі боки і починалася рада. [8]

Призначення на посаду нового полковника також супроводжувалося урочистою церемонією. На центральній площі полкового міста (подекуди поруч з будинком полковника) збирався увесь полк з полковою сотенною старшиною включно, прапорами і полковою музикою. Для призначення на посаду приїздив відряджений гетьманом представник генеральної старшини. Полковій і сотенній старшині, яка збиралася, повідомлялось про призначення нового полковника та зачитувався гетьманський універсал з цього приводу. Новообраному полковнику вручалися знаки полкової влади (пернач, прапор, значок і литаври). Традиційно урочистий ритуал обрання полковника супроводжувала полкова музика.

Так 1658 р. миргородський полковник Довгань писав про свій вибір: «сотники й отамани і вся чернь миргородського полку подали мені шестопер, хорогву, бубни, всі клейноди — і старшинство в полку миргородському мені вручили». [9]

Служба військових полкових музикантів прирівнювалася до військовослужбовців. До складу полкової військової музики середини XVII - першої половини XVIII ст. належали: трубачі, сурмачі, довбиш (литаврщик) та виконавці, що грали на пищавках. [10]

Вже з середини XVIII ст. до складу полкової музики входили трубачі, валторністи та гобоїсти. Як свідчать історичні документи, мережа полкових військових музикантів на території Лівобережної України існувала вже за часів правління гетьмана Богдана Хмельницького (1648 - 1657 рр.). Це підтверджує той факт, що у 1657 р. до новообраного гетьмана Юрія Хмельницького прибули посли з Москви, яких зустрічали «во всех селениях Малоросии священство в облачении, а козаки с знаменами, трубами и литаврами, при пушечной пальбе». [11] Кількісний склад полкових військових музикантів Лівобережної України був різний — від 2 до 9 осіб.

За підтримки гетьманів та генеральної старшини, упродовж XVIII століття відбувалося упорядкування мережі полкових музикантів.

Служба військових музикантів тривала декілька років, а іноді й десятки років. Відомо, що полкові військові музиканти перебували на умовах «заключенного с ними контракту», тобто діяла контрактна система. Як і всі полкові військові служителі, вони отримували «денежное и хлебное жалование», або «роковую плату», яка нараховувалася щорічно в грудні. До 1722 р. ці кошти надходили за рахунок «порционных» та «рационных» зібрань з населення у грошовій формі та провіанту. У документах вони значаться як «полковые деньги, собранные з товариства того полку» (або «збори на консистентов»). [12]

Військова музика посідала важливе функційне призначення у щоденному побуті козацького війська: ведення офіційного церемоніалу - (побудова війська), у період бойових дій та походів (збір війська, оповіщення, сигнал небезпеки) а також супроводжувала стройову підготовку воїнів та військові екзерциції. Наприклад, литаври, що належали до військових клейнодів, використовувалися в особливих випадках (приміром, збір козаків на раду, винесення військового прапора, а в кінці ради «били в барабани, сурмили в сурми». [13]

Козацькі литаври
Литаври - Тулумбуси

Крім «денежного и хлебного жалования» полкові військові музиканти отримували мундир, який видавався в кінці поточного року. Полкові військові музиканти користувалися пільгами. Подвір'я в яких вони мешкали, нарівні з дворами полкової та сотенної старшини, а також працівників полкової канцелярії, належали до вільних, тобто звільнятися від «общенародных повинностей и податков». Серед полкових військових музикантів були й такі, що отримувати ранги військових старшин [14].

Військові музиканти мали велике значення в суспільному й культурному житті полкових міст тогочасної України - Гетьманщини. Музика широко застосовувалася в побуті гетьманського - старшинського середовища (на балах, вечірках, сімейних святах). В маєтках генеральної старшини звучала танцювальна музика, очевидно виконувалися українські народні ганці. Військова музика була невід'ємною учасницею щоденних подій міста.

Такий стан функціонування полкових оркестрів, їх професійна діяльність на території Лівобережної України існувала до 1764 року, 10 листопада 1764 р. було видано указ царату про ліквідацію гетьманства, наступні укази протягом 1765 - 1774 рр. були спрямовані на скасування полкового устрою Лівобережної та Слобідської України. Царськими указами від 4.06.1774 р. та 4.08.1774 р. було скасовано Запорізьку Січ, яку К. Маркс називав «Християнською козацькою республікою». [15]

Деякі дослідники вважають, що слово «литаври» походить від арабського «ансамбль» - барабан. Але найімовірніше, що назва цього інструмента мас грецьке походження «політавра» - тобто багато барабанів. Підстави для такої назви у греків були, бо гучний, розлогий голос цього інструмента можна порівняти з ударами великої кількості барабанів. Слово «тулумбас» було турецького походження і означало барабан. Маті барабани (литаври) називали «тулумбасами», великі - «набатом».

Тулумбаси (литаври) були різних розмірів. Прийнято розрізняти їх три групи: великі, середні та малі. Колись існувати навіть кінні парні литаври що чіплялися з обох боків коня і звучали «на ходу», були також великі литаври, які возили на возі - їх тримали лише в Запорозькій Січі. [16]

Але фактично це котел з міді чи заліза з натягнутою за допомогою гвинтів телячою шкірою, добре виробленою. Тулумбаси (литаври), за допомогою цих гвинтів, можна підстроювати в межах квінти. Гвинти та шкіряна мембрана кріпляться до спеціального обода. Висота звука залежить від ступеня натягу мембрани. При більшому натягу звук вищий, при меншому - нижчий. Звук на литаврах видобувають за допомогою двох калатал з повстяними головками на кінцях. Для отримання більш різкого і сухого звука користуються дерев'яними паличками без покриття. Інколи вживають засурдинені литаври, тобто мембрану покривають шматком тканини.

Фото литаврів
Фото козацьких литаврів

Литаври зберігалися разом з іншими клейнодами - прапорами, бунчуками і знаменами в спеціально відведеному приміщенні, часто в будівлі, де жив полковник, а іноді в церкві.

Коли починався бій, литаврщик (довбиш) починав бити в литаври і поки їх було чути - бій проходив нормально, козаки воювали. Коли литаври замовкали - починалася тривога «що таке? Може ми відступаємо? Може нас оточили?» - нема зв'язку . Тому, коли довбиша при литаврах убивала куля, або ядро, а кругом був бій і його могло зачепити, хоча охороняли його два чоловіки, то в старовинних літописах написано, що «тоді той, хто стояв поруч, хапав палиці і далі з усіх сил гатив в тулумбас» - щоб бій не припинявся і не було паніки.

З XVIII ст. литаври і барабани входять до складу оркестрів великих магнатів і дворян, в тому числі в оркестрах Розумовських, Пангулідзева, Юсупова та інш. Поступово майже всі мембранні інструменти стають надбанням народної аматорської і професійної музики, де використовуються і нині. З другої половини XX ст. литаври вводяться у всі професійні ансамблі українських народних інструментів, в аматорські та професійні оркестри народних інструментів, зокрема у Національному Оркестрі народних інструментів України. [17]

Львівський історичний музей - один з провідних музеїв України і має понад 38 тис. одиниць збереження, в ньому - найбільша на Україні колекція зброї яка нині нараховує 4,5 тис. пам'яток, в ній представлено різноманітні зразки холодної і вогнепальної зброї та захисного озброєння X - XX ст.

У 1975 році ЛІМу було передано приміщення колишнього міського арсеналу. 18 травня 1981 р. тут було відкрито експозицію «Музею - Арсенал», яка не має аналогів на території колишнього СРСР. [18]

Серед унікальних експонатів, виставлених на огляд у Львівському історичному музеї є три литаври (тулумбаси). Очевидно на України це єдиний музей, який може похвастати такою кількістю,

І - литавра козацька XVII ст. виставлена в експозиції відділу «Музей - Арсенал». В основі - металевий котел, на який натягнена шкіра, яка регулюється гвинтами, яких є 7. Інвентарна книга фондової групи «Шкіра - ріг» Львівського історичного музею (ШР -433) - Арк. 69 № вступу 020608. Діаметр литаври 58 см висота - 37 см. [19]

II - литавра російська XVIII ст. Ризького Карабінерського полку, який брав участь у Полтавській битві 1709 р. Металевий котел з 6 гвинтами, які натягували шкіру. Зараз замість шкіри підроблено картон. На литаврі накладка - картуш - герб Риги - два ключі над баштою, внизу чеканений напис «Ризький карабінерський полк». Довкруги литаври закріплена біла тканина («завіс») з нашитими трьома щитками з літерою «Р» (Петро І), та двома щитками у вигляді 8-раменних зірок на тлі двоголових російських орлів. = ШР - 340 = Арк. 54. Діаметр литаври - 46 см, висота - 28 см. [20]

III - литавра козацька велика - XVII ст. - зберігається у відділі історії стародавнього світу та середніх віків. Військовий музичний інструмент, в основі якого — мідний котел зі сферичним дном, обтягнутий шкірою, що регулюється 8 гвинтами. = IIІР — 432. Діаметр литаври - 68 см, висота - 36 см. [21]

 Автор: Анатолій Феньов, професор університету Львівський Ставропігіон, дійсний член С-Петербурзької академії наук ім. Р.Дежавіна, генерал-полковник УРК, геральдмайсер лицарського Ордену Архистратига Михаїла

Використані літературні джерела:

  1. Черкаський Л.М. - Українські народні музичні інструменти. К. - 2004., с. 180
  2. Черкаський Л.М. - Українські народні музичні інструменти. К. - 2004., с, 181
  3. Черкаський Л.М. - Українські народні музичні інструменти. К. - 2004., с. 18Е
  4. Клейноди України. З історії державної і національної символіки - вид. журналу «Філософська і соціологічна думка» - К., 1991., с. 8, 11, 12 «Киевская старина» - 1883., май с. 133
  5. Вертков X., Благодатов Г., Язовицкая Э. Атлас музыкальных инструментов народов СССР. Изд. «Музыка». - М., 1975, с. 52
  6. Іванов П.Г. Оркестр українських народних інструментів. Київ «Музична Україна».— 1981, с. 89
  7. Гуменюк А. «Українські народні музичні інструменти» - «Наукова думка», — Київ.1967,с. 32
  8. Історія українського війська. Львів, вид. «Світ», - 1962, с. 247.
  9. Лазаревський А.М. - Исторические очерки Полтавской Лубенщины - К. 1896, кн..XI, отд. 2., с. 34, 203
  10. Маркевич Н. - История Малороссии в 5 томах. - М., т. I, с. 340
  11. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, ер. І, один, збереж. 53763, арк.. 363, 361 звор.
  12. Центральний державний історичний архів України в м. Києві, ер. 269, ок. І, спр.3132, арк. 2.
  13. Горенко Л.І. Полкові військові музиканти Лівобережної України першої половини XVIII ст. - К., Київський військове - гуманітарний інститут., — 2000., с. 16-22
  14. Архив К. Маркса и Энгельса - т. VIII., М., 1946. с. 154.
  15. Хащеветська С.Е. - «Інструментознавство» Вінниця «нова книга». 2008, с. 219.
  16. Газ. «Україна козацька» № 7-8, квітень 2010. с. 22 «Марш, як прапор, підніма людину».
  17. Чайковський Б., Роман О.., «Ми з Львівського історичного... 1893 - 2003». - Львів, «новий час». - 2004. с. 50 - 52.
  18. Інвентарна книга фондової групи «Шкіра - Ріг» Львівського історичного музею: (ШР - 433/ арк.. 69).
  19. Інвентарна книга фондової групи «Шкіра - Ріг» Львівського історичного музею: (ШР - 340/ арк. 54).
  20. Інвентарна книга фондової групи «Шкіра - Ріг» Львівського історичного музею: (ШР - 432/ арк. 432).

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду