Випадкове:
"Битва під Городком 1655 року"

Військова кампанія літа 1954 – зими 1655 р. мала важкі для України наслідки. Це засвідчило неефективність укладеного договору з Московією. Проте результат військових дій наступного 1655 р. був значно кращим і виграшним.

"Гетьмани Ружинські"

Ружинські — старовинна литовська родина, яка веде свій родовід від Олександра Наримунтовича — онука засновника Литовської держави князя Гедиміна. У документах князі Ружинські згадуються вперше у 1545 році у зв'язку з

"Предслав Лянцкоронський"

Предслав Лянцкоронський веде свій родовід від лицарів “з Бжезя” (з Малопольщі), які за підтрим­ку короля Казимира Великого одержали (у ХІУст.), згідно з заповітом останнього, у спадщину замок Лянцкорон. Предслав здобув

"Козацькі вірші"

Підбірка козаціких віршів від сучасних поетів.

"Військові звання на Січі"

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступнів. Головні козацькі уряди витворилися вже під кінець XVI в., як тільки козаччина зорґанізувалася в постійне військо. Пізніше загальна схема тільки ще

"Каленик Андрієвич"

Походив, ймовірно, з козацького або міщанського роду. Відзначився під час походів запорізьких козацтва на Московську державу в роки «смутного времени», особливо під час Смоленської кампанії (1609—1610). Разом із загоном

"Адміністративній устрій Січі"

Запорізька Січ мала свої власні органи влади, які носили виборний характер. Тому за своєю формою правління Січ була своєрідною козацькою республікою. Вищим органом влади була Козацька Рада, яка за часів Нової Січі


» » Битва під П’яткою

Битва під П’яткою

  • Не нравится
  • +9
  • Нравится
Битва під П’яткою

2 лютого 1593 року, околиці містечка П’ятка (нині село П’ятка Чуднівського району Житомирської області) відбулася битва про яку мало хто згадує.

Командувачі:
Козацьке військо очолив полковник реєстровців Криштоф Косинський*. Його підтримали полковники Сасько (Сашко) Фе­дорович* і Яків Осовський, а також невідомі козацькі ватажки Серафин, Ніс, Полох, «Ціркасій валаський», Жук. Річпосполитське військо: воєвода київський, маршалок во­линський князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозь­кий*, його син Януш Острозький* і князь Олександр Михай­лович Вишневецький*.

 

Передумови битви і сили сторін
Повстання Косинського розпочалося у грудні 1591 р., козаки зайняли значну частину Київщини, підвладної кривдникам їх­нього гетьмана Острозьким та їхнім васалам Вишневецьким,забравши чималу здобич і трофеї,а також запровадивши на цій території елементи свого полкового устрою. Небажання Острозьких вести справжню війну проти бунтівного васала по­яснюють різними причинами, зокрема недоторканістю основ­ного ядра володінь князя на Волині. Спроби річпосполитської влади врегулювати ситуацію через переговорну комісію успіху не мали. Взимку 1592— 1593 рр. козаки Косинського розпоча­ли похід на Волинь, до Острополя, що негайно викликало го­стру реакцію Острозьких: почали збирати приватні й наймані війська, скликали «посполите рушення» шляхти Київського,Брацлавського та Волинського воєводств.


Справжнім військовим лідером клану став Януш Острозький, тоді як верховне командування перебувало в руках Василя-Костянтина. Він зібрав надвірне військо, приєднав до нього ополченців-шляхтичів і найняв кількасот піхотинців в Угорщині та Мазовії. Загальну чисельність магнатської армії встановити важ­ко, але за деякими даними це кілька тисяч людей (на думку С. Леп’явка, близько 5 тисяч, можливо, ця цифра є заниженою,адже до надвірного війська Острозьких мали додатися шляхти­чі з «посполитого рушення», найманці, кінний загін польських шляхтичів під орудою Свошовського). У війську переважала кін­нота — важка й середня — з числа хоругов князя, загін татар, що також служили Острозьким, поляки, але чималу роль грали й наймані та власні піхотинці — стрільці та списоносці, що прикри­вали стрільців з аркебуз та луків у бою, а також невідома за кіль­кістю артилерія — гармати та гаківниці (важкі фортечні рушниці).


Військо Косинського налічувало кілька тисяч досвідчених запорожців, котрі були гарною стріляючою «їздячою піхотою». За «реєстром» Пекаліда виходить, що Косинський та його ота­мани мали під Острополем близько 11 тисяч козаків, а також незліченні юрби селян-повстанців. За свідченням менш схиль­них до перебільшень джерел (наприклад, Й. Бєльського), чи­ сельність козаків Косинського не перевищувала 5 тисяч людей,плюс невідома кількість селян і мешканців міст Острополя та П’ятки, що приєдналися до повстання. Артилерія повсталих складалася з трофейних гармат і гаківниць — важких фортеч­них рушниць. За даними Пекаліда, після бою трофеями армії Острозьких стали до З0 гармат і 18 гаківниць.

Озброєння і тактика сторін


Військо Косинського помітно поступалося супротивникові за кількістю та якістю кінноти — цілком реальною здається циф­ра у кількасот легкоозброєних козацьких вершників, яких склад­но порівнювати з кіннотою Острозьких. Щодо піхоти, тут си­ли можна вважати рівними або навіть говорити про перевагу козаків: брак списоносців вони надолужували наявністю укрі­плень, значною кількістю вогнепальної зброї (аркебузів), луків,легкої артилерії, вмінням вести бій табором, який було закла­дено під стінами замку в П’ятці.
Результат бою залежав від того, чи вдасться Острозьким піс­ля артобстрілу в ході бою розірвати козацький табір без фа­тальних втрат у кінноті та стрільцях.

 

Хід битви
Наскільки можна реконструювати хід подій початку лютого 1593 р„ відбулося таке. В останніх числах січня Косинський ви­рішив дочекатися ворога під Острополем і дати бій авангарду Острозьких — тисячного загону кінноті на чолі з княжичем Янушем, котрі атакували повсталих. Пекалід пише про розстав­ляння козацьких військ на полі бою (п’ятьма загонами піхотиі двома — кінноти), згадуючи ще й про елемент козацьких вій­ськових хитрощів: «Підступ готуючи хитрий, гармати свої розмістили в балці кривій непомітній…». (Симон Пекалід)


Це дуже схоже на спробу Косинського розбити ворожий авангард, що штурмував козацький табір і зайняте повстанця­ ми місто. Януш втратив багато людей і був змушений чекати підходу батька з основним військом. КоЗаки тим часом підпа­лили княжий палац в Острополі і почали відступ на схід; мож­ливо, щоб прорватися на Подніпров’я. Косинський не міг не знати про наближення значних сил Василя Костянтина Ост­розького, і мав зрозуміти, що невдовзі буде оточений. Про те,що козацькому гетьманові вдалось добряче потріпати кінноту

 


Мнуша під Острополем, свідчить і той факт, що молодший Ост­розький не зміг організувати переслідування козаків, що відсту­пали по важких дорогах. Іншої відповіді на резонне питання, як козацький табір обігнав кінноту князя Януша й отаборився у П’ятці (за 70 км на схід від Острополя), ми не бачимо. Косинський укріпив П’ятку, давши втомленому війську перепочити,готуючись потроху до прориву. Пізнього ранку 2 лютого 1593 ро­ку козаки вийшли з П’ятки рухомим табором, і почалася запек­ла битва, що тривала кілька годин (до заходу сонця, тобто до п’ятої години пообіді). Спочатку відбулися звичні для тих часів герці-поєдинки, а згодом почався справжній бій — вирішаль­ний для всієї кампанії. У центрі війська Острозьких стояла пі­хота й гармати, Я. Острозький та О. Вишневецький коман­дували кінними флангами. Обидві сторони билися мужньо,і на початку козаки мали певні успіхи (першими залпами ко­зацької піхоти було вбито дві сотні ворожих коней і чимало вершників). Проте згодом далася взнаки перевага Острозьких в кінноті та артилерії — саме завдяки останній Януш зміг про­рватися в козацький табір з кінними хоругвами. Спроби коза­ків переправитися через річку відбила угорська піхота і списо­носці. Після прориву Януша в табір козацькі ряди захиталися,і військо Косинського почало тікати. Кілька козацьких стар­шин (серед них Серафин) загинули; О. Острозький згодом писав про втрати серед «найпередніших» людей у козаків. Сам Косинський насилу врятувався (Пекалід повідомив, можли­во, не без тенденції, нібито гетьман сховався під мостом, звід­ки його привезли до П’ятки соратники). На думку С. Леп’явка,від остаточного знищення козаків урятувало настання тем­ряви. Ми додамо слідом за Пекалідом, що Я. Острозький, який командував княжим військом, може, навіть не сподівався на такий успіх і не встиг перекрити повсталим шлях до П’ятки своєю піхотою, і розпочати штурм майже позбавленого захис­ників міста.

 

Втрати сторін і наслідки події
Відомості про втрати, як завжди, суперечливі. Щодо козаків,то різні джерела твердять про 2—3 тисячі вбитих (С. Леп’явко вважає, що ця цифра дещо перебільшена, і то основна части­на загиблих — селяни-втікачі та «козацька збиранина»; оче­видно, і ядро війська Косинського зазнало відчутних втрат;гетьман також втратив майже всю артилерію і кілька прапо­рів). Острозькі, за одними даними, не втратили і десятка лю­дей, за іншими, більш вартими довіри, зазнали чималих втрат,хоч і менших, ніж Косинський (особливо під час штурму та­бору — той-таки Пекалід чесно пише про це, зазначаючи, що низовиків усе ж загинуло більше — і це схоже на правду). Зро­зуміло одне: Косинському не вдалося вирватися з «фатальної П’ятки», але й Острозькі не добили ворога. Сім днів тривало перемир’я, під час якого козаки поховали своїх загиблиху трьох братських могилах, а 10 лютого козацькі посли звер­нулися до князя Василя-Костянтина з пропозицією про мир. Князь Острозький погодився на мир, але за умови, що Косин­ський особисто попросить у нього пробачення і складе при­сягу. Козацький гетьман був змушений піти на цей, м’яко скажемо, не надто приємний для нього крок. Козаки вільно повернулися на Подніпров’я, а в травні того ж року Косинський знову почав бойові дії, напавши на Черкаси, котрі обороняв один з героїв битви під П’яткою, князь Вишневецький.
У випадковій сутичці в місті козацький гетьман загинув, що аж ніяк не означало кінця епохи перших козацьких воєн в іс­торії України та Речі Посполитої.

Історична пам'ять
Окрім чудової барокової поеми Пекаліда (1600), битва зали­шила помітний слід у козацькій літописній традиції — аж до змалювання… блискучої перемоги (!) Косинського над «поляками-католиками та уніатами» в «Історії Русів» (межа XVIII—XIX ст.) і натхненних нею творах українських романтиків XIX ст. Лідер козацького повстання за права козацького ста­ну поступово перетворився на національного й конфесійного героя, а його поразка, хоч і доволі героїчна, — на перемогу,«вкрадену підступними ляхами, що згодом вбили Косинсько­
го на переговорах». У сучасній Україні битву непогано знають любителі мілітарної та політичної історії України, які шану­ють Косинського (удостоєний пам’ятних знаків, ювілейних монет тощо), але оцінки битви варіюються від традиційних до змалювання протистояння як трагічного символа «розтято­го» українського світу XVI—XVII ст.

 

Основні джерела
Польські хроніки М.Бєльського, П.Пясецького, Р.Гейденштейна,листування О.Вишневецького та С.Жолкевського,епічна поема С. Пекаліда «Про Острозьку війну під П’яткою проти низових»

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду