Битва під П’яткою

2 лютого 1593 року, околиці містечка П’ятка (нині село П’ятка Чуднівського району Житомирської області) відбулася битва про яку мало хто згадує.

Командувачі:
Козацьке військо очолив полковник реєстровців Криштоф Косинський*. Його підтримали полковники Сасько (Сашко) Фе­дорович* і Яків Осовський, а також невідомі козацькі ватажки Серафин, Ніс, Полох, «Ціркасій валаський», Жук. Річпосполитське військо: воєвода київський, маршалок во­линський князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозь­кий*, його син Януш Острозький* і князь Олександр Михай­лович Вишневецький*.

Передумови битви і сили сторін
Повстання Косинського розпочалося у грудні 1591 р., козаки зайняли значну частину Київщини, підвладної кривдникам їх­нього гетьмана Острозьким та їхнім васалам Вишневецьким,забравши чималу здобич і трофеї,а також запровадивши на цій території елементи свого полкового устрою. Небажання Острозьких вести справжню війну проти бунтівного васала по­яснюють різними причинами, зокрема недоторканістю основ­ного ядра володінь князя на Волині. Спроби річпосполитської влади врегулювати ситуацію через переговорну комісію успіху не мали. Взимку 1592— 1593 рр. козаки Косинського розпоча­ли похід на Волинь, до Острополя, що негайно викликало го­стру реакцію Острозьких: почали збирати приватні й наймані війська, скликали «посполите рушення» шляхти Київського,Брацлавського та Волинського воєводств.

Справжнім військовим лідером клану став Януш Острозький, тоді як верховне командування перебувало в руках Василя-Костянтина. Він зібрав надвірне військо, приєднав до нього ополченців-шляхтичів і найняв кількасот піхотинців в Угорщині та Мазовії. Загальну чисельність магнатської армії встановити важ­ко, але за деякими даними це кілька тисяч людей (на думку С. Леп’явка, близько 5 тисяч, можливо, ця цифра є заниженою,адже до надвірного війська Острозьких мали додатися шляхти­чі з «посполитого рушення», найманці, кінний загін польських шляхтичів під орудою Свошовського). У війську переважала кін­нота — важка й середня — з числа хоругов князя, загін татар, що також служили Острозьким, поляки, але чималу роль грали й наймані та власні піхотинці — стрільці та списоносці, що прикри­вали стрільців з аркебуз та луків у бою, а також невідома за кіль­кістю артилерія — гармати та гаківниці (важкі фортечні рушниці).

Військо Косинського налічувало кілька тисяч досвідчених запорожців, котрі були гарною стріляючою «їздячою піхотою». За «реєстром» Пекаліда виходить, що Косинський та його ота­мани мали під Острополем близько 11 тисяч козаків, а також незліченні юрби селян-повстанців. За свідченням менш схиль­них до перебільшень джерел (наприклад, Й. Бєльського), чи­ сельність козаків Косинського не перевищувала 5 тисяч людей,плюс невідома кількість селян і мешканців міст Острополя та П’ятки, що приєдналися до повстання. Артилерія повсталих складалася з трофейних гармат і гаківниць — важких фортеч­них рушниць. За даними Пекаліда, після бою трофеями армії Острозьких стали до З0 гармат і 18 гаківниць.

Озброєння і тактика сторін

Військо Косинського помітно поступалося супротивникові за кількістю та якістю кінноти — цілком реальною здається циф­ра у кількасот легкоозброєних козацьких вершників, яких склад­но порівнювати з кіннотою Острозьких. Щодо піхоти, тут си­ли можна вважати рівними або навіть говорити про перевагу козаків: брак списоносців вони надолужували наявністю укрі­плень, значною кількістю вогнепальної зброї (аркебузів), луків,легкої артилерії, вмінням вести бій табором, який було закла­дено під стінами замку в П’ятці.
Результат бою залежав від того, чи вдасться Острозьким піс­ля артобстрілу в ході бою розірвати козацький табір без фа­тальних втрат у кінноті та стрільцях.

Хід битви
Наскільки можна реконструювати хід подій початку лютого 1593 р„ відбулося таке. В останніх числах січня Косинський ви­рішив дочекатися ворога під Острополем і дати бій авангарду Острозьких — тисячного загону кінноті на чолі з княжичем Янушем, котрі атакували повсталих. Пекалід пише про розстав­ляння козацьких військ на полі бою (п’ятьма загонами піхотиі двома — кінноти), згадуючи ще й про елемент козацьких вій­ськових хитрощів: «Підступ готуючи хитрий, гармати свої розмістили в балці кривій непомітній…». (Симон Пекалід)

Це дуже схоже на спробу Косинського розбити ворожий авангард, що штурмував козацький табір і зайняте повстанця­ ми місто. Януш втратив багато людей і був змушений чекати підходу батька з основним військом. КоЗаки тим часом підпа­лили княжий палац в Острополі і почали відступ на схід; мож­ливо, щоб прорватися на Подніпров’я. Косинський не міг не знати про наближення значних сил Василя Костянтина Ост­розького, і мав зрозуміти, що невдовзі буде оточений. Про те,що козацькому гетьманові вдалось добряче потріпати кінноту

Мнуша під Острополем, свідчить і той факт, що молодший Ост­розький не зміг організувати переслідування козаків, що відсту­пали по важких дорогах. Іншої відповіді на резонне питання, як козацький табір обігнав кінноту князя Януша й отаборився у П’ятці (за 70 км на схід від Острополя), ми не бачимо. Косинський укріпив П’ятку, давши втомленому війську перепочити,готуючись потроху до прориву. Пізнього ранку 2 лютого 1593 ро­ку козаки вийшли з П’ятки рухомим табором, і почалася запек­ла битва, що тривала кілька годин (до заходу сонця, тобто до п’ятої години пообіді). Спочатку відбулися звичні для тих часів герці-поєдинки, а згодом почався справжній бій — вирішаль­ний для всієї кампанії. У центрі війська Острозьких стояла пі­хота й гармати, Я. Острозький та О. Вишневецький коман­дували кінними флангами. Обидві сторони билися мужньо,і на початку козаки мали певні успіхи (першими залпами ко­зацької піхоти було вбито дві сотні ворожих коней і чимало вершників). Проте згодом далася взнаки перевага Острозьких в кінноті та артилерії — саме завдяки останній Януш зміг про­рватися в козацький табір з кінними хоругвами. Спроби коза­ків переправитися через річку відбила угорська піхота і списо­носці. Після прориву Януша в табір козацькі ряди захиталися,і військо Косинського почало тікати. Кілька козацьких стар­шин (серед них Серафин) загинули; О. Острозький згодом писав про втрати серед «найпередніших» людей у козаків. Сам Косинський насилу врятувався (Пекалід повідомив, можли­во, не без тенденції, нібито гетьман сховався під мостом, звід­ки його привезли до П’ятки соратники). На думку С. Леп’явка,від остаточного знищення козаків урятувало настання тем­ряви. Ми додамо слідом за Пекалідом, що Я. Острозький, який командував княжим військом, може, навіть не сподівався на такий успіх і не встиг перекрити повсталим шлях до П’ятки своєю піхотою, і розпочати штурм майже позбавленого захис­ників міста.

Втрати сторін і наслідки події
Відомості про втрати, як завжди, суперечливі. Щодо козаків,то різні джерела твердять про 2—3 тисячі вбитих (С. Леп’явко вважає, що ця цифра дещо перебільшена, і то основна части­на загиблих — селяни-втікачі та «козацька збиранина»; оче­видно, і ядро війська Косинського зазнало відчутних втрат;гетьман також втратив майже всю артилерію і кілька прапо­рів). Острозькі, за одними даними, не втратили і десятка лю­дей, за іншими, більш вартими довіри, зазнали чималих втрат,хоч і менших, ніж Косинський (особливо під час штурму та­бору — той-таки Пекалід чесно пише про це, зазначаючи, що низовиків усе ж загинуло більше — і це схоже на правду). Зро­зуміло одне: Косинському не вдалося вирватися з «фатальної П’ятки», але й Острозькі не добили ворога. Сім днів тривало перемир’я, під час якого козаки поховали своїх загиблиху трьох братських могилах, а 10 лютого козацькі посли звер­нулися до князя Василя-Костянтина з пропозицією про мир. Князь Острозький погодився на мир, але за умови, що Косин­ський особисто попросить у нього пробачення і складе при­сягу. Козацький гетьман був змушений піти на цей, м’яко скажемо, не надто приємний для нього крок. Козаки вільно повернулися на Подніпров’я, а в травні того ж року Косинський знову почав бойові дії, напавши на Черкаси, котрі обороняв один з героїв битви під П’яткою, князь Вишневецький.
У випадковій сутичці в місті козацький гетьман загинув, що аж ніяк не означало кінця епохи перших козацьких воєн в іс­торії України та Речі Посполитої.

Історична пам'ять
Окрім чудової барокової поеми Пекаліда (1600), битва зали­шила помітний слід у козацькій літописній традиції — аж до змалювання… блискучої перемоги (!) Косинського над «поляками-католиками та уніатами» в «Історії Русів» (межа XVIII—XIX ст.) і натхненних нею творах українських романтиків XIX ст. Лідер козацького повстання за права козацького ста­ну поступово перетворився на національного й конфесійного героя, а його поразка, хоч і доволі героїчна, — на перемогу,«вкрадену підступними ляхами, що згодом вбили Косинсько­
го на переговорах». У сучасній Україні битву непогано знають любителі мілітарної та політичної історії України, які шану­ють Косинського (удостоєний пам’ятних знаків, ювілейних монет тощо), але оцінки битви варіюються від традиційних до змалювання протистояння як трагічного символа «розтято­го» українського світу XVI—XVII ст.

Основні джерела
Польські хроніки М.Бєльського, П.Пясецького, Р.Гейденштейна,листування О.Вишневецького та С.Жолкевського,епічна поема С. Пекаліда «Про Острозьку війну під П’яткою проти низових»