Випадкове:
"Дем'ян Ігнатович Многогрішний"

"Петро Сагайдачний"

Петро Кононович (Конашевич) Сагайдачний наро­дився в останній третині XVI ст. ус. Кульчиць, біля Самбора на Галичині, у шляхетній родині, що була нобілітована у XVI ст. та використовувала старовин­ний польський герб

"Павло Тетеря"

Павло одержав добру освіту і до 1647 року був регентом канцелярії міського суду у Воло­димирі Волиньському, а потім служив у вроцлавського каштеляна Г. Стемпковського. З по­чатком повстання Богдана Хмельницького у 1648

"Тихон Байбуза"

Під час повстання Наливайка Тихон Байбуза був міським писарем Брацлава. Він своєчасно попередив шляхту про небезпеку з боку Наливайка, який засів у Брацлаві і оголосив себе ворогом шляхти. Річ у тім, що у Брацлаві повинні

"Петро Дорошенко"

"Данило Апостол"

Данило Павлович Апостол народився 4 грудня 1654 року у родині хомутецького сотника (який згодом став миргородським й гадяцьким полковником, а у 1659 році — й наказним гетьманом), Павла Охримовича Апостола, який

"Самійло Зборовський"


» » Гетьмани Ружинські

Гетьмани Ружинські

Ружинські — старовинна литовська родина, яка веде свій родовід від Олександра Наримунтовича — онука засновника Литовської держави князя Гедиміна. У документах князі Ружинські згадуються вперше у 1545 році у зв'язку з описом замків Во­лині. Прізвисько своє Ружинські отримали від на­зви головної князівської садиби Ружина (у Жито­мирському повіті Київського воєводства).

Відомо, що з родини Ружинських, як мінімум, п'я­теро свого часу отримало гетьманську булаву.

Це брати:

 

Михайло Іванович та Остафій Іванович, які були гетьманами між 1579 та 1586 роками, а також три сини Остафія Ружинського:

Богдан (1575 — роки),

Микола (1587 рік),

Кирик (1588 рік).

Та більш детальна інформація або зовсім відсутня, або ж вкрай суперечлива. Так, про Михайла Івановича Ружинського відомо лише, що він був козацьким гетьманом десь між 1579 та 1586 роками, відважно й успішно воював з татарами, але потім зійшов від козаччини і під королівськими штандартами воював проти козаків у битві під Білою Церквою (1596 рік), де демонстрував дива хоробрості. Це остання звістка в історії про нього.

Остафій Іванович Ружинський теж був гетьманом  між 1579 та 1586 роками. Він отримав всебічну європейську освіту, у тому числі й спеціальну військову. багато подорожував Європою. Остафій Ружинський провів реформу козацького війська, за­стувавши сталі козацькі полки. У кожен полк була призначена обрана козаками старшина, що зоставша у чинах на все життя, і таким чином, було впроваджене чиновне шляхетство. Полки ті поповнювалися козаками, записаними у військовий реєстр ж зазначеного на вислугу терміну, тому такі козаки були названі реєстровими. У мирний час це козацтво утримувалося з власного маєтку, а на випа­док війни та походів — з королівської казни. Під час війни та для охорони кордонів набиралися пол­ки охочих (волонтерів) з верств, що не були у реєстрі, якими командували полковники, призначені гетьманом. Платню вони отримували невелику й здебільшого існували за рахунок охоти, рибальства та військової здобичі.

Влаштувавши таким чином козацьке військо, Остафій Ружинський рушив до Білгорода на зустріч з королем для спільних дій проти війська кримського хана Мелік-Гирея. Війська хана зазнали поразки і козаки захопили великі трофеї. На зворотному шля­ху гетьман отримав звістку, що їх наздоганяють ту­рецькі та татарські війська з наміром відібрати здо­бич. Ружинський організував засідку над річкою Кодимою біля Бугу й розбив ворогів вщент. З того часу поляки стали високо шанувати козацьку хо­робрість та їх мужню вдачу. Король Стефан Баторій у зв'язку з цим у 1576 році дарував козакам вій­ськові клейноди: хоругву, бунчук і булаву, а також печатку з гербом, на якому було зображено козака з самопалом. Цей герб став гербом війська Запорозь­кого.

Герб Ружинських

 

Герб Ружинських у вигляді щита, на синьому полі мого прямий стовбур дерева з чотирма золотими хрестами (два зверху, два знизу), нахиленими щодо стовбура так, що вони створюють щось подібне до кінців стріл, одна з яких спрямована вгору, а друга — додолу. Над щитом поверх шляхетської коро­ни розташована князівська митра.

 

Богдан Остафійович Ружинський почав свою ко­зацьку службу ватажком польської козацької мі­ліції, що охороняла кордони Речі Посполитої. Не­вдовзі він перейшов до низових козаків, де здобув велику славу й прізвисько Богданка. Бартош ГЇа- процький, польський геральдист та письменник XVI ст., возвеличив князя Богдана у “Паноші” у та­ких словах: “Нехтуючи розкошами, полюбив він славу охорони кордонів. Покинувши тимчасові земні блага, терплячи голод і нужду, стоїть він, мов мужній лев, і жадає лише кривавої бесіди з невірни­ми”.

Богдан Ружинський провадив активні відносини з Москвою, отримуючи звідти засоби для боротьби з татарами. Московський цар у листах до Богдана благав його не давати татарам спокою.

У 1575 році козаки обрали Богдана гетьманом. Він зібрав військо й виступив походом на Крим, спусто­шив край і вивільнив християнських полонених. Відтак він вийшов у море, захопив Трапезунд та Си­ноп, зруйнував їх, вирізав населення й підійшов до самого Царгорода, де зчинився великий переполох. Повернувшись з моря, Ружинський зруйнував фор­тецю Аслан-Кермен у гирлі Дніпра, але й сам заги­нув під час штурму у 1576 році.

Князь Михайло Остафійович Ружинський зга­дується як козацький гетьман у 1585 році. У 1588 році він з братом Кириком Остафійовичем був у За­порожжі, де, судячи з листа царя Федора Івановича до кримського хана Кази-Гирея, обидва брати були гетьманами.

Останній нащадок князів син Кирика Остафійовича Ян-Роман народився у 1575 році. Він був люди­ною видатних здібностей, але великим авантюрис­том. Свого часу він підтримав іншого авантюрис­та — Лжедмитра II, у 1608 році став командувачем його війська і здобув кілька важливих для останньо­го перемог. Пізніше Ян-Роман взяв участь у польсь­кому поході на Москву, під час якого 18 квітня 1610 року помер у Полоцьку і був похований у Києві. Зі смертю Яна-Романа рід Ружинських згас.

 

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду