Випадкове:
"Герб Війська Запорізького"

Козак із самопалом, або герб Війська Запорозького

"Іван Сірко"

В історії козацтва чимало імен, відомих не лише на батьківщині, але й далеко за її межами. Одне з них - Вінницький та Харківський козачий полковник Іван Дмитрович Сірко, що гетьманував в Січі з 1659 року, з деякими

"Виборча система у козаків"

Виборча система мала широке застосування в козацькій державі, де Рада (загальні збори), крім вирішення інших питань, виконувала ще й функції виборів військової старшини. Вибори відбувалися в столиці козацької общини - в

"Адміністративній устрій Січі"

Запорізька Січ мала свої власні органи влади, які носили виборний характер. Тому за своєю формою правління Січ була своєрідною козацькою республікою. Вищим органом влади була Козацька Рада, яка за часів Нової Січі

"Данило Апостол"

Данило Павлович Апостол народився 4 грудня 1654 року у родині хомутецького сотника (який згодом став миргородським й гадяцьким полковником, а у 1659 році — й наказним гетьманом), Павла Охримовича Апостола, який

"Битва під Городком 1655 року"

Військова кампанія літа 1954 – зими 1655 р. мала важкі для України наслідки. Це засвідчило неефективність укладеного договору з Московією. Проте результат військових дій наступного 1655 р. був значно кращим і виграшним.

"Микитинська Січ"

Микитинська Січ (1638-1652) — існувала на правому березі Дніпра, на мисі Микитин Ріг. Заснована козаками на чолі з отаманом Федором Лютаєм, що став її першим кошовим отаманом. Після зруйнування Базавлуцької Січі Запорожжя


» » Гетьмани Ружинські

Гетьмани Ружинські

Ружинські — старовинна литовська родина, яка веде свій родовід від Олександра Наримунтовича — онука засновника Литовської держави князя Гедиміна. У документах князі Ружинські згадуються вперше у 1545 році у зв'язку з описом замків Во­лині. Прізвисько своє Ружинські отримали від на­зви головної князівської садиби Ружина (у Жито­мирському повіті Київського воєводства).

Відомо, що з родини Ружинських, як мінімум, п'я­теро свого часу отримало гетьманську булаву.

Це брати:

 

Михайло Іванович та Остафій Іванович, які були гетьманами між 1579 та 1586 роками, а також три сини Остафія Ружинського:

Богдан (1575 — роки),

Микола (1587 рік),

Кирик (1588 рік).

Та більш детальна інформація або зовсім відсутня, або ж вкрай суперечлива. Так, про Михайла Івановича Ружинського відомо лише, що він був козацьким гетьманом десь між 1579 та 1586 роками, відважно й успішно воював з татарами, але потім зійшов від козаччини і під королівськими штандартами воював проти козаків у битві під Білою Церквою (1596 рік), де демонстрував дива хоробрості. Це остання звістка в історії про нього.

Остафій Іванович Ружинський теж був гетьманом  між 1579 та 1586 роками. Він отримав всебічну європейську освіту, у тому числі й спеціальну військову. багато подорожував Європою. Остафій Ружинський провів реформу козацького війська, за­стувавши сталі козацькі полки. У кожен полк була призначена обрана козаками старшина, що зоставша у чинах на все життя, і таким чином, було впроваджене чиновне шляхетство. Полки ті поповнювалися козаками, записаними у військовий реєстр ж зазначеного на вислугу терміну, тому такі козаки були названі реєстровими. У мирний час це козацтво утримувалося з власного маєтку, а на випа­док війни та походів — з королівської казни. Під час війни та для охорони кордонів набиралися пол­ки охочих (волонтерів) з верств, що не були у реєстрі, якими командували полковники, призначені гетьманом. Платню вони отримували невелику й здебільшого існували за рахунок охоти, рибальства та військової здобичі.

Влаштувавши таким чином козацьке військо, Остафій Ружинський рушив до Білгорода на зустріч з королем для спільних дій проти війська кримського хана Мелік-Гирея. Війська хана зазнали поразки і козаки захопили великі трофеї. На зворотному шля­ху гетьман отримав звістку, що їх наздоганяють ту­рецькі та татарські війська з наміром відібрати здо­бич. Ружинський організував засідку над річкою Кодимою біля Бугу й розбив ворогів вщент. З того часу поляки стали високо шанувати козацьку хо­робрість та їх мужню вдачу. Король Стефан Баторій у зв'язку з цим у 1576 році дарував козакам вій­ськові клейноди: хоругву, бунчук і булаву, а також печатку з гербом, на якому було зображено козака з самопалом. Цей герб став гербом війська Запорозь­кого.

Герб Ружинських

 

Герб Ружинських у вигляді щита, на синьому полі мого прямий стовбур дерева з чотирма золотими хрестами (два зверху, два знизу), нахиленими щодо стовбура так, що вони створюють щось подібне до кінців стріл, одна з яких спрямована вгору, а друга — додолу. Над щитом поверх шляхетської коро­ни розташована князівська митра.

 

Богдан Остафійович Ружинський почав свою ко­зацьку службу ватажком польської козацької мі­ліції, що охороняла кордони Речі Посполитої. Не­вдовзі він перейшов до низових козаків, де здобув велику славу й прізвисько Богданка. Бартош ГЇа- процький, польський геральдист та письменник XVI ст., возвеличив князя Богдана у “Паноші” у та­ких словах: “Нехтуючи розкошами, полюбив він славу охорони кордонів. Покинувши тимчасові земні блага, терплячи голод і нужду, стоїть він, мов мужній лев, і жадає лише кривавої бесіди з невірни­ми”.

Богдан Ружинський провадив активні відносини з Москвою, отримуючи звідти засоби для боротьби з татарами. Московський цар у листах до Богдана благав його не давати татарам спокою.

У 1575 році козаки обрали Богдана гетьманом. Він зібрав військо й виступив походом на Крим, спусто­шив край і вивільнив християнських полонених. Відтак він вийшов у море, захопив Трапезунд та Си­ноп, зруйнував їх, вирізав населення й підійшов до самого Царгорода, де зчинився великий переполох. Повернувшись з моря, Ружинський зруйнував фор­тецю Аслан-Кермен у гирлі Дніпра, але й сам заги­нув під час штурму у 1576 році.

Князь Михайло Остафійович Ружинський зга­дується як козацький гетьман у 1585 році. У 1588 році він з братом Кириком Остафійовичем був у За­порожжі, де, судячи з листа царя Федора Івановича до кримського хана Кази-Гирея, обидва брати були гетьманами.

Останній нащадок князів син Кирика Остафійовича Ян-Роман народився у 1575 році. Він був люди­ною видатних здібностей, але великим авантюрис­том. Свого часу він підтримав іншого авантюрис­та — Лжедмитра II, у 1608 році став командувачем його війська і здобув кілька важливих для останньо­го перемог. Пізніше Ян-Роман взяв участь у польсь­кому поході на Москву, під час якого 18 квітня 1610 року помер у Полоцьку і був похований у Києві. Зі смертю Яна-Романа рід Ружинських згас.

 

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду