Випадкове:
"Петро Дорошенко"

"Микитинська Січ"

Микитинська Січ (1638-1652) — існувала на правому березі Дніпра, на мисі Микитин Ріг. Заснована козаками на чолі з отаманом Федором Лютаєм, що став її першим кошовим отаманом. Після зруйнування Базавлуцької Січі Запорожжя

"Ян Оришевський"

Оришевський (Оришовський, Оришковський) Ян (Яків) (р. н. і р. см. невід.) — український військовий козацький діяч XV ст., гетьман запорізького козацтва. Походив з родини польських аристократів. В 1578 (згідно з хронікою

"Іван Брюховецький"

"Богдан Хмельницький"

Освіту Богдан Хмельницький здобув у Київській братській школі та у єзуїтській школі у Ярославі над Сяном. Після закінчення освіти Богдан вступив до ко­зацького війська. Під час польсько-турець­кої війни 1620 — 1621 рр.

"Кирило Розумовський"

Останній козацький гетьман! Кирило Григорович Розумовський (Розум), син реєстрового козака, народився на Чернігівщині у 1728 році. Він із старшим братом Олексієм дістався до Петербурга, де його брат невдовзі звернув на

"Морські походи козаків"

У підготовці до походу брало участь усе запорозьке товариство. Спора частина козаків споряджала судна, решта вантажила на них зброю, шаблі, рушниці, порох, набої, ядра, харчі. Під час походів існував непорушний закон:


» » Василь Борковський

Василь Борковський

Василь Дунін-Борковський (1640? — 4 березня 1702) — козацький політичний діяч; сотник вибельський (1668), полковник чернігівський (1672–1685), Генеральний Обозний в уряді Гетьманщини (1685—1702). 1687 р. (один тиждень) був Наказним Гетьманом до обрання постійного. Відомий своєю меценатською діяльністю і участю у змовах проти гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича.

Народився 1640
Бірківка, Чернігівське воєводство, нині Менський район, Чернігівська область
Помер 4 березня 1702
Чернігів
Громадянство Річ Посполита
Національність українець
Ім'я при народженні Василь Дунін-Борковський
Діяльність генеральний обозний
Титул граф Священної Римської Імперії
Звання полковник Чернігівський
Конфесія православний
Батько граф Каспер Андрій Дунін-Борковський
Мати Тетяна
Рід Дуніни-Борковські
Дружина Хомівна Тризна
Марія Шуба
Діти Єлизавета, Михайло, Андрій, Софія, Ганна

 

Після арешту й вислання до Сибіру гетьмана Самойловича у 1687 році у війську і по полках почалися рухи проти старшини, пов'язані іноді з кривавими розправами, пограбуваннями у першу чергу приятелів опального гетьмана, а також і взагалі старшини та людей значних. Це змусило, не чекаючи виборів, терміново призначити наказного гетьмана. Таким гетьманом став Василь Борковський — представник старовинного шляхетського польсько-українського роду Дуніних-Борковських. Людина освічена, з твердою вдачею, він зумів стримати хвилю гвалтів і кривавих розправ, але не міг претендувати на гетьманську булаву по виборах, бо своїми діями настроїв проти себе майже все українське суспільство й не зумів до того ж завоювати прихильності царського уряду. Іншими словами, Василь Борковський не виявив тих рис, які були потрібні політичному діячеві у обставинах, що склалися. І. Мазепа, навпаки, вирізнявся саме такими рисами: він зумів знайти загальну мову з всесильним царициним улюбленцем князем В. Голіциним і справа вибору гетьмана була полагоджена заздалегідь — Голіцин порадив старшині обрати Мазепу і 25 липня 1687 року рада обрала гетьманом саме його.

ГЕРБ ГЕТЬМАНА ВАСИЛЯ БОРКОВСЬКОГО

Герб Борковського

Василь Борковський користувався старовинним польським гербом “Лабендзь”, який мав на червоному тлі щита срібного лебедя, звернутого ліворуч. У клейноді над шляхетською короною — такий самий лебідь. Намет білий, підбитий червоним.

 

Меценатська діяльність
У 1675 р. на кошти Василя Андрійовича відреставровані Чернігівський Спасо-Преображенський собор, Єлецький монастир, оздоблено Воскресенський, Благовіщенський храми. П'ятницький монастир у Чернігові, пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий і іншими церковними численними пожертвами.

За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще у 1672 р. гетьман Іван Самойлович пожалував йому довічні маєтки у селах Авдіївці, Козилівці і Холмах з Понорницької сотні, село Бобровицю біля Чернігова і частково маєтності села Бурківка Березнянської сотні. Від гетьмана Івана Мазепи Дуніну-Борковському дісталися села Орлівка на річці Убідь, Брусилів на Снові, затим Тупичів і Шаболтасівка. Після смерті Дуніна-Борковського, а вона сталася 4 чи 7 березня 1702 р., в 1704 і 1706 рр. до вдови Василя Андрійовича та двох його синів перейшли Бобровиця, Яцево, Брусилів, Тупичів, Листвен, Пекурівка, Холми і Борківка.

Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія в срібних оправах. Більшість цих пам'ято — роботи західно-європейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням.

Дунін-Борковський не лише давав гроші на відновлення храмів або здійснював для них коштовні дари. Так, у 1676 р. він побудував трапезну і келії Єлецького монастиря. До 1914 р. вони знаходилися у непоганому стані і це дало можливість відомому історику В. Л. Модзалевському (1882–1920) і молодому тоді мистецтвознавцю П. М. Савицькому (1895–1968) зробити висновок: «В келіях Дунина-Борковского упрощенность и в то же время подчеркнутая рельефность и гранность украинской настенной декорации достигает своего апогея. Перед глазами мастеров, украшавших келии, могли быть образцы московской настенной декорации 17 века, времен до утверждения здесь форм Бароко, и образцы западного, в частности польского Бароко».

Наприкінці 70-х або на початку 80-х рр. XVII ст. Дунін-Борковський вклав великі кошти, аби влаштувати в Єлецькому монастирі іконостас, в якому мистецтво епохи залишило один з найкращих своїх зразків. На жаль, іконостас Єлецького монастиря в епоху революційних катаклізмів було знищено. Його можна побачити лише на старих фото, вміщених у книзі «Картини церковной жизни Черниговской епархии» (К, 1911).

Український історик та етнограф Петро Єфименко під час перебування у Чернігові на початку 80-х років XIX ст. записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме Іоанн Максимович, котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Л. Модзалевський і П. М. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко»

 

http://cheline.com.ua/

https://uk.wikipedia.org/

 



Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду