Випадкове:
"Чортомлицька"

Чортомлицька Січ (Стара Січ, 1652-1709) — військовий, адміністративний та духовний центр Війська Запорізького Низового.

"Пилип Орлик"

Пилип Орлик — найтрагічніша фігура часів боротьби України за свою незалежність — народився на Віленщині у 1672 році. Він отримав освіту у Києво-Могилянському колегіумі й у 26-річному віці був уже кафедральним писарем

"Яков Острянин"

Яків Стефан Іскра-Острянин (Остряниця) був старшим сином військового товариша Стефана Іскри з м. Остра. Перша згадка про нього з'являється у документах 1633 року, де він значиться як ніжинсь­кий полковник реєстрових

"Остафій Дашкевич"

Остафій Іванович Дашкевич (Дашкович) був тро­юрідним небожем Івана Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу “Кошцієша”. Батько Оста- фія був вітебським коморником. Народився Остафій у Поруччі на Волині. Остафій був

"Павло Полуботко"

Павло Полуботок (1660 - †1724) — український військовий та політичний діяч. Полковник чернігівський, наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України (1722-1724). Павло Полуботок народився у 1660 році у сім'ї

"Битва під П’яткою"

2 лютого 1593 року, околиці містечка П’ятка (нині село П’ятка Чуднівського району Житомирської області) відбулася битва про яку мало хто згадує.

"Дем'ян Ігнатович Многогрішний"


» » Василь Борковський

Василь Борковський

Василь Дунін-Борковський (1640? — 4 березня 1702) — козацький політичний діяч; сотник вибельський (1668), полковник чернігівський (1672–1685), Генеральний Обозний в уряді Гетьманщини (1685—1702). 1687 р. (один тиждень) був Наказним Гетьманом до обрання постійного. Відомий своєю меценатською діяльністю і участю у змовах проти гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича.

Народився 1640
Бірківка, Чернігівське воєводство, нині Менський район, Чернігівська область
Помер 4 березня 1702
Чернігів
Громадянство Річ Посполита
Національність українець
Ім'я при народженні Василь Дунін-Борковський
Діяльність генеральний обозний
Титул граф Священної Римської Імперії
Звання полковник Чернігівський
Конфесія православний
Батько граф Каспер Андрій Дунін-Борковський
Мати Тетяна
Рід Дуніни-Борковські
Дружина Хомівна Тризна
Марія Шуба
Діти Єлизавета, Михайло, Андрій, Софія, Ганна

 

Після арешту й вислання до Сибіру гетьмана Самойловича у 1687 році у війську і по полках почалися рухи проти старшини, пов'язані іноді з кривавими розправами, пограбуваннями у першу чергу приятелів опального гетьмана, а також і взагалі старшини та людей значних. Це змусило, не чекаючи виборів, терміново призначити наказного гетьмана. Таким гетьманом став Василь Борковський — представник старовинного шляхетського польсько-українського роду Дуніних-Борковських. Людина освічена, з твердою вдачею, він зумів стримати хвилю гвалтів і кривавих розправ, але не міг претендувати на гетьманську булаву по виборах, бо своїми діями настроїв проти себе майже все українське суспільство й не зумів до того ж завоювати прихильності царського уряду. Іншими словами, Василь Борковський не виявив тих рис, які були потрібні політичному діячеві у обставинах, що склалися. І. Мазепа, навпаки, вирізнявся саме такими рисами: він зумів знайти загальну мову з всесильним царициним улюбленцем князем В. Голіциним і справа вибору гетьмана була полагоджена заздалегідь — Голіцин порадив старшині обрати Мазепу і 25 липня 1687 року рада обрала гетьманом саме його.

ГЕРБ ГЕТЬМАНА ВАСИЛЯ БОРКОВСЬКОГО

Герб Борковського

Василь Борковський користувався старовинним польським гербом “Лабендзь”, який мав на червоному тлі щита срібного лебедя, звернутого ліворуч. У клейноді над шляхетською короною — такий самий лебідь. Намет білий, підбитий червоним.

 

Меценатська діяльність
У 1675 р. на кошти Василя Андрійовича відреставровані Чернігівський Спасо-Преображенський собор, Єлецький монастир, оздоблено Воскресенський, Благовіщенський храми. П'ятницький монастир у Чернігові, пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий і іншими церковними численними пожертвами.

За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще у 1672 р. гетьман Іван Самойлович пожалував йому довічні маєтки у селах Авдіївці, Козилівці і Холмах з Понорницької сотні, село Бобровицю біля Чернігова і частково маєтності села Бурківка Березнянської сотні. Від гетьмана Івана Мазепи Дуніну-Борковському дісталися села Орлівка на річці Убідь, Брусилів на Снові, затим Тупичів і Шаболтасівка. Після смерті Дуніна-Борковського, а вона сталася 4 чи 7 березня 1702 р., в 1704 і 1706 рр. до вдови Василя Андрійовича та двох його синів перейшли Бобровиця, Яцево, Брусилів, Тупичів, Листвен, Пекурівка, Холми і Борківка.

Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія в срібних оправах. Більшість цих пам'ято — роботи західно-європейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням.

Дунін-Борковський не лише давав гроші на відновлення храмів або здійснював для них коштовні дари. Так, у 1676 р. він побудував трапезну і келії Єлецького монастиря. До 1914 р. вони знаходилися у непоганому стані і це дало можливість відомому історику В. Л. Модзалевському (1882–1920) і молодому тоді мистецтвознавцю П. М. Савицькому (1895–1968) зробити висновок: «В келіях Дунина-Борковского упрощенность и в то же время подчеркнутая рельефность и гранность украинской настенной декорации достигает своего апогея. Перед глазами мастеров, украшавших келии, могли быть образцы московской настенной декорации 17 века, времен до утверждения здесь форм Бароко, и образцы западного, в частности польского Бароко».

Наприкінці 70-х або на початку 80-х рр. XVII ст. Дунін-Борковський вклав великі кошти, аби влаштувати в Єлецькому монастирі іконостас, в якому мистецтво епохи залишило один з найкращих своїх зразків. На жаль, іконостас Єлецького монастиря в епоху революційних катаклізмів було знищено. Його можна побачити лише на старих фото, вміщених у книзі «Картини церковной жизни Черниговской епархии» (К, 1911).

Український історик та етнограф Петро Єфименко під час перебування у Чернігові на початку 80-х років XIX ст. записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме Іоанн Максимович, котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Л. Модзалевський і П. М. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко»

 

http://cheline.com.ua/

https://uk.wikipedia.org/

 



Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду