Василь Борковський

Василь Дунін-Борковський (1640? — 4 березня 1702) — козацький політичний діяч; сотник вибельський (1668), полковник чернігівський (1672–1685), Генеральний Обозний в уряді Гетьманщини (1685—1702). 1687 р. (один тиждень) був Наказним Гетьманом до обрання постійного. Відомий своєю меценатською діяльністю і участю у змовах проти гетьманів Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича.

Після арешту й вислання до Сибіру гетьмана Самойловича у 1687 році у війську і по полках почалися рухи проти старшини, пов'язані іноді з кривавими розправами, пограбуваннями у першу чергу приятелів опального гетьмана, а також і взагалі старшини та людей значних. Це змусило, не чекаючи виборів, терміново призначити наказного гетьмана. Таким гетьманом став Василь Борковський — представник старовинного шляхетського польсько-українського роду Дуніних-Борковських. Людина освічена, з твердою вдачею, він зумів стримати хвилю гвалтів і кривавих розправ, але не міг претендувати на гетьманську булаву по виборах, бо своїми діями настроїв проти себе майже все українське суспільство й не зумів до того ж завоювати прихильності царського уряду. Іншими словами, Василь Борковський не виявив тих рис, які були потрібні політичному діячеві у обставинах, що склалися. І. Мазепа, навпаки, вирізнявся саме такими рисами: він зумів знайти загальну мову з всесильним царициним улюбленцем князем В. Голіциним і справа вибору гетьмана була полагоджена заздалегідь — Голіцин порадив старшині обрати Мазепу і 25 липня 1687 року рада обрала гетьманом саме його.

ГЕРБ ГЕТЬМАНА ВАСИЛЯ БОРКОВСЬКОГО

Василь Борковський користувався старовинним польським гербом “Лабендзь”, який мав на червоному тлі щита срібного лебедя, звернутого ліворуч. У клейноді над шляхетською короною — такий самий лебідь. Намет білий, підбитий червоним.

 

Меценатська діяльність
У 1675 р. на кошти Василя Андрійовича відреставровані Чернігівський Спасо-Преображенський собор, Єлецький монастир, оздоблено Воскресенський, Благовіщенський храми. П'ятницький монастир у Чернігові, пошкоджений під час повстання 1668 р., відновлений теж на його кошти. Полковник відомий і іншими церковними численними пожертвами.

За дружину Дунін-Борковський мав Марію Василівну Шубу. У них було двоє синів. Ще у 1672 р. гетьман Іван Самойлович пожалував йому довічні маєтки у селах Авдіївці, Козилівці і Холмах з Понорницької сотні, село Бобровицю біля Чернігова і частково маєтності села Бурківка Березнянської сотні. Від гетьмана Івана Мазепи Дуніну-Борковському дісталися села Орлівка на річці Убідь, Брусилів на Снові, затим Тупичів і Шаболтасівка. Після смерті Дуніна-Борковського, а вона сталася 4 чи 7 березня 1702 р., в 1704 і 1706 рр. до вдови Василя Андрійовича та двох його синів перейшли Бобровиця, Яцево, Брусилів, Тупичів, Листвен, Пекурівка, Холми і Борківка.

Храмам Дунін-Борковський подарував потири, ставник, тарілки, Євангелія в срібних оправах. Більшість цих пам'ято — роботи західно-європейських майстрів. Близько десяти з них складають гордість Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського. На кожній з пам'яток — герб Дуніна-Борковського та записи про його вклади. Дари чернігівського полковника сільським церквам були значно скромніші як за розмірами, так і за оздобленням.

Дунін-Борковський не лише давав гроші на відновлення храмів або здійснював для них коштовні дари. Так, у 1676 р. він побудував трапезну і келії Єлецького монастиря. До 1914 р. вони знаходилися у непоганому стані і це дало можливість відомому історику В. Л. Модзалевському (1882–1920) і молодому тоді мистецтвознавцю П. М. Савицькому (1895–1968) зробити висновок: «В келіях Дунина-Борковского упрощенность и в то же время подчеркнутая рельефность и гранность украинской настенной декорации достигает своего апогея. Перед глазами мастеров, украшавших келии, могли быть образцы московской настенной декорации 17 века, времен до утверждения здесь форм Бароко, и образцы западного, в частности польского Бароко».

Наприкінці 70-х або на початку 80-х рр. XVII ст. Дунін-Борковський вклав великі кошти, аби влаштувати в Єлецькому монастирі іконостас, в якому мистецтво епохи залишило один з найкращих своїх зразків. На жаль, іконостас Єлецького монастиря в епоху революційних катаклізмів було знищено. Його можна побачити лише на старих фото, вміщених у книзі «Картини церковной жизни Черниговской епархии» (К, 1911).

Український історик та етнограф Петро Єфименко під час перебування у Чернігові на початку 80-х років XIX ст. записав цікавий переказ про посмертні пригоди Василя Дуніна-Борковського. Поховали його з урочистостями, притаманними генеральному обозному Війська Запорозького. Та щоночі піднімався він з домовини і, у супроводі прислужників і гайдуків, гасав до своєї бобровицької оселі на Чернігівщині, де до ранку влаштовував гучне застілля. Поки одного разу вдова покійного не запросила архієпископа Іоанна Максимовича і той перекрив хрестом шлях Дуніну-Борковському на Червоному мосту. Міст зруйнувався, і Борковський разом із почтом зник у водах Стрижня. Дивно, що таке, за народними переказами, зчинив саме Іоанн Максимович, котрий поховав Дуніна-Борковського і присвятив йому епітафію. У цьому творі, викарбованому на могильній плиті, перераховано все, що відновив і відбудував Василь Андрійович, коли був чернігівським полковником. «Его надгробная доска, — писали В. Л. Модзалевський і П. М. Савицький, — сохранилась внутри Елецкого собора — недалеко от входа. Это — серебряная доска, украшенная прекрасной гравюрой, исполненной духа самого пышного Бароко»

 

http://cheline.com.ua/

https://uk.wikipedia.org/