Павло Скоропадський

Павло Скоропадський

1918

Павло Петрович Скоропадський народився 3 (15) травня 1873 року у м. Вісбадені (Німеччина). Його предки отримали нобілітацію у XVII ст. Батько Павла Петровича — багатий чернігівський поміщик — був нащадком брата гетьмана Івана Ілліча Скоропадського — Василя Скоропадського.

Український державний, політичний і громадський діяч, військовий.

Павло Петрович отримав добру загальну та військову освіту й зробив блискучу кар'єру у царській Росії, здобувши чини генерала та флігель-ад'ютанта царя Миколи II та посаду командувача 34-го армійського корпус/. Він мав чималий військовий досвід та авторитет серед офіцерів. Скоропадський першим з царських генералів українізував свій корпус, що сприяло зростанню його авторитету серед української громадськості. Всеукраїнський з'їзд Вільного козацтва (16 — 20 жовтня 1917 року) обрав Скоропадського членом Генеральної ради та отаманом усього Вільного козацтва.

Навесні 1918 року Скоропадський утворює “Українську Народну Громаду”, що об'єднує у своїх лавах землевласників та колишніх військових. Громада налагодила співпрацю з Партією українських хліборобів-демократів і Союзом земельних власників та почала консультації з німецьким командуванням щодо перспектив державного перевороту. 24 квітня 1918 року на нараді у резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала Тренера було затверджено кандидатуру майбутнього диктатора. 29 квітня 6500 делегатів Конгресу хліборобів-власників назвали гетьманом України Павла Скоропадського. Того ж дня його прибічникі захопили резиденцію Центральної Ради.

Державний переворот ліквідував Українську Народну Республіку. Події 29 квітня не викликали масових протестів, бо керівництво УНР наробило багато помилок, діяло нерішуче або й зовсім нічого не робило. Після розгону Центральної Ради була спроба протидіяти Скоропадському з боку тимчасового Центру українських партій. Але головна мета — створення суто українського уряду — не була досягнена. Влада Скоропадського не була нічим обмеже на (ні законами, ні будь-якою державною установою). Та він цілковито залежав від командування окупаційних військ. Символом гетьманської влади став герб війська Запорозького — “Козак з мушкетом”. Скоропадський вперше затверджує тризуб атрибутом військового одягу, підписує закон про чини української армії. Водночас почалася ліквідація демократичних установ та преси. Були заборонені з'їзди, конференції і збори політичних партій. Почалися репресії серед політичних діячів та органів місцевого самоврядування.

У той же час Скоропадський не тільки зміцнив свою владу, але й домігся поваги з боку урядів держав Четверного союзу та сусідніх країн. 12 червня уряд Скоропадського підписав з Радянською Росією договір, де Україна визнавалася суверенною державою. Було відкрито 2 генеральних консульства (у Москві та Петрограді) та 19 консульств у інших містах Росії. Але Росія затягувала переговори щодо кордонів, розподілу державного майна царської Росії та її боргів, а у жовтні й зовсім припинила переговори. У вересні Скоропадський виїхав з візитом до Німеччини, де був прийнятий кайзером Вільгельмом II, побував на заводах Круппа, здійснив подорож на підводному човні та обійшов на есмінці строй військових кораблів імперського флоту. Під час визиту було обговорено кримське питання й прийняте рішення про приєднання Криму до України, а також було досягнуто угоди про передачу Німеччиною Україні військових кораблів Чорноморського флоту. Влітку починається формування регулярних військових частин та заходи щодо поновлення козацтва як окремого стану населення і резерву української армії.

За невеликий строк, що історія відвела гетьманату, були зроблені значні кроки у галузі культури: здійснено українізацію школи, відкрито Українські університети у Києві та Кам'янці-Подільському, засновано Державний український архів, Український історичний музей, Українську національну бібліотеку, Національну галерею мистецтв, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр. Було засновано Національну академію наук, Українську військову академію. Скоропадський .підтримує кроки у напрямку створення Української православної автокефальної церкви. У той же час гетьман видав низку антинародних законів (скасування 8-го динного робочого дня, конфіскація на користь держави хліба нового врожаю), проголосив Акт федерації, за яким зобов'язався об'єднати Україну з майбутньою небільшовицькою Росією (цей крок був розрахований на прихильність росіян — ворогів більшовицького режиму та на підтримку Антанти). 14 листопада Скоропадський призначив новий кабінет, що майже повністю складався з російських монархістів (але слід зазначити, що усі члени кабінету були висококваліфікованими фахівцями, а не політичними діячами). Того ж дня було створено альтернативний уряд — Директорію і проголошено виступ проти гетьмана. Повстання стало швидко поширюватися. 14 грудня німці, забравши з собою гетьмана, залишили Київ.

ГЕРБ ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО

Герб Скоропадських мав поділений навпіл щит. У першій (правій) срібній половині був зображений запорозький козак у червоному одязі (кармазині) з мушкетом на лівому плечі. На лівій червоній половині три срібні перевернуті стріли: середня — у стовп, а бокові перехрещені; всі три пов'язані золотою стрічкою. У клейноді три страусиних пір'їни: середня червона, з булавою на першому плані, а бокові — срібні. Намет червоний із сріблом. Герб декорований червоною мантією, що підбита соболями, і увінчаний червоною гетьманською шапкою з соболиною опушкою, прикрашеною аграфою з перлин з двома срібними півнячими пір'їнами. Щит підтримують два срібні коні з червоними очима та язиками. Девиз герба “СОКІШСГГ ГАУСЖЕЗ” (“Пов'язаний зацікавленністю”) написаний червоними літерами на срібній стрічці.

Уряд Скоропадського не зміг вирішити соціальноекономічні проблеми, що стояли перед державою. Українізація освіти й культури значною мірою була послаблена русифікованим урядом. Та гетьманат залучив на підтримку ідеї української державності багатьох представників русифікованої верхівки України, заможних селян, військових, розширюючи тим соціальну базу українського національного відродження. За час гетьманату було закладено систему української національної армії та флоту, мережу військових учбових закладів, відновлені нормальні дипломатичні відносини з 15-ма європейськими державами, встановлена українська грошова система, засновані банки, почалася відбудова національної промисловості, пройшли судові реформи, розвинулася торгівля, здійснена українізація освіти й культури. Все це дає змогу достатньо високо оцінити вельми суперечливу, але колоритну постать гетьмана України новітнього часу, який останні 27 років свого життя прожив на чужині й помер 26 квітня 1945 року у Меттені (окр. Деггендорф, Нижня Баварія).