Похід у Францію на Дюнкер

Під час Тридцятилітньої війни французькі війська десять років не могли оволодіти Дюнкерком, який зайняли іспанці. Не можна було вибити їх ні з допомогою блокування з Англією та Нідерландами. Гинули тисячі людей, а фортеця залишалась в руках ворога.

В 1645 році Франція запросила військову допомогу українського козацтва для штурму фортеці Дюнкерк.

Французький інженер та офіцер Боплан, будучи у Варшаві, в 1644 році запропонував французькому послу в Речі Посполитій генерал-лейтенанту графу де Брежі найняти запорожців, щоб ті повоювали проти іспанців. А той переконав главу уряду Франції кардинала Мазаріні, запевнивши його, що козаки «дуже відважні воїни, непогані наїзники, досконалі піхотинці і особливо вони здібні до захисту фортець».

Вже у жовтні 1644 року французький посол граф де Брежі, двічі зустрічаючись із Б.Хмельницьким, проводив довготривалі переговори про службу запорозьких козаків у французькій армії. Згодом, у березні 1645 рокуБ.Хмельницький таІван Сірко їздили у Фонтенбло, неподалік від Парижу. А 19 квітня Хмельницький особисто вів переговори з французьким командуванням. Домовились про найм на службу 2600 українських козаків (1800 піхотинців і 800 кінних) сроком на два роки. За надані військові послуги козакам зобов'язалися платити по 12 талерів кожному і по 120 - полковникам і сотникам.

У вересні 1645 року запорожці виступили в похід, їх було переправлено морем з Гданська (Польща) в Кале (Франція). Козаки відразу взяли участь у війні Франції проти Іспанії за Фландрію.

У березні 1645 Хмельницький з Сірко та Солтенко через порт Гданськ вирушили до Франції. На початку квітня вони були прийняті самим Мазаріні. З кардинальського палацу козаків повезли в містечко Фонтенбло, в заміську резиденцію французьких королів - де вони отримали аудієнцію у Людовика ХIV (за іншими джерелами - у королеви-матері Анни Австрійської) і були представлені командувачу французькою армією.

Тут стався один з тих випадків, завдяки яким Сірко увійшов в історію Січі як самий дотепний кошовий. Після знаменитих перемог при Рокруа і Фрейбурзі ім'я принца Конде вимовлялося майже з таким же трепетом, як королівське. Але для січового полковника це не мало ніякого значення: дивлячись на величезний парик принца, Сірко чемно поцікавився - чи не тому принца величають "Великим", що у нього такий великий перуку? Принц розсміявся і відповів, що із задоволенням буде бачити у своїй армії подібних дотепників. Більше про Сірка

Вигляд фортеці Дюнкер в 17 ст

У той день, 19 квітня 1645, між Конде та Хмельницьким було підписано угоду - на французьку службу надходили 1800 піших і 800 кінних запорожців. Королівська скарбниця платила козакам по 12 талерів на місяць, а старшинам по 120. Крім цього, кожен отримував "сукна тонкого французького кольорового по 12 аршин". В угоді обмовлялося, що козачий корпус є самостійною одиницею французької армії і підпорядковується особисто принцу Конде.

У вересні козаки похідним порядком виступили до Балтійського моря і в жовтні прибутку в Гданськ, де їх чекали французькі кораблі. Вивантажувалися козаки на березі протоки Па-де-Кале в околицях Дюнкерка - у той час сильної голландської фортеці, зайнятої іспанцями. З'єднавшись з армією Конде, козаки брали участь у взятті кількох ворожих фортець на півночі Франції, проявивши військову майстерність і рідкісну відвагу. Привселюдно заявивши, що козача піхота одна з найкращих у світі і постійно ставлячи її в приклад своїм військам, Конде наказав козачому корпусу захопити Дюнкерк. У фортеці, яку вже п'ять тижнів намагалися взяти французькі війська на чолі з герцогом Енгіенскій, знаходився п'ятитисячний іспанський гарнізон, що прикривається з моря військової ескадрою.

Хмельницький розділив свій корпус на дві частини: тисяча козаків під командуванням полковника Сірко і мали величезний досвід морських боїв старшин Ганжі та Чарноти, посаджені на французькі кораблі, повинні були атакувати Дюнкерк з моря. Більша частина козаків залишалася у складі армії Конде для штурму з суші.

Коли кораблі з козачим десантом вночі наблизилися до Дюнкерка, вони були оточені іспанською ескадрою. За кількістю кораблів ворог перевершував французьку флотилію вдвічі, з вогневої потужності мав беззаперечну перевагу - значну частину французької флотилії складали звичайні транспортники, завантажені людьми та кіньми. Частина французьких офіцерів пропонувала здатися. Тоді Сірко взяв командування на себе. Віддавши наказ козакам готуватися до абордажною бою, а французьким артилеристам підготуватися відкрити вогонь, він звелів підняти білі прапори на всіх судах. Коли іспанські кораблі наблизилися, щоб прийняти капітуляцію, Сірко наказав відразу йти на абордаж.

Іспанці були готові до всіляких несподіванок і дали залп, пошкодивши багато французькі кораблі. Але було пізно - з останніх палили картеччю фальконети (малокаліберні пушчонкі, нерідко мають кілька стовбурів на одному подовженому лафеті), змітаючи з ворожих палуб все живе, і на всіх веслах поспішали набиті козаками шлюпки.

Козаки атакують турецький корабель

Рукопашний бій завершився перемогою козаків, був полонений командир іспанської ескадри адмірал Мардик. Піднявшись на борт іспанського флагмана зі свого почав тонути корабля, Сірко поставив перед ним ультиматум - смерть або бути лоцманом у французької флотилії. Адмірал вибрав друге і провів флотилію - мимо збройної знаряддями лоцманської вежі, що прикриває вхід в канал, що веде з відкритого моря в Дюнкеркская порт, а потім по самому каналу.

У цей час почався відплив, і два транспортника з десантниками сіли на мілину. На світанку вони неминуче були б виявлені і розстріляні кріпаками батареями. Козаків, звичайно, можна пересадити на інші кораблі, але як бути з знаряддями і кіньми?

До світанку не більше години часу, до того ж підняти артилерію і коней вручну на високі палуби бойових кораблів було вкрай важко, а транспортники, пошкоджені іспанським вогнем, і без того ледь трималися на плаву. Сірко й тут знайшов вихід, наказавши спорожнити все були бочки, настилати на них дошки і на отриманих плотах доставляти на берег знаряддя і коней.

Козача артилерія виявилася на суші і відкрила вогонь по фортеці, козаки атакували перегороджує їм дорогу міське передмістя. Воно було захоплене і запалало, в клубах диму можна було розгледіти козацьку батарею, провідну вогонь прямою наводкою по виходив до порту кріпосних воріт, і поспішають до фортечних стін козаків з штурмовими драбинами, що прикриваються з боку сусідніх воріт кінним загоном.

Тим часом, перекинути основні сили гарнізону, щоб знищити десант, іспанці не могли. Де Брежі не дарма вважав Хмельницького "дуже здібним полководцем" - під Дюнкерком той повністю виправдав цю характеристику. Відмовившись від обозу, взявши з собою під в'юках лише боєзапас і мінімум продовольства, з головними силами свого корпусу гетьман відірвався від армії Конде, прискореним маршем рухаючись до Дюнкерка.

Частина козаків пересувалася верхи, інші, тримаючись за стремено вершника, бігли поруч. Так, чергуючись, загін Хмельницького набагато випередив армію Конде і опинився біля Дюнкерка в ніч, коли туди відпливли десантники полковника Сірко. Коли з боку кріпосної гавані долинули звуки бою, козаки Хмельницького почали штурм із суші, увірвалися в Дюнкерк, а коли на примикала до моря мурі з'явилися козаки Сірка, опір іспанців припинилося. Над головною кріпак вежею замість прапора з кастильской левами піднялися два прапора - одне з французькими королівськими ліліями, і друге - з православним хрестом восьмиконечним.

За штурм Дюнкерка запорізькі старшини, в тому числі Хмельницький і Сірко, були нагороджені французькими орденами. По закінченню терміну угоди з принцом Конде частина козаків на чолі з Хмельницьким повернулися додому, проте більшість уклали новий договір і під командуванням Сірко ще два роки брали участь у європейських війнах. Зазвичай козаки діяли разом з королівськими "сірими мушкетерами" - кращими солдатами французької армії, не раз їм доводилося виступати і в ролі особистої охорони короля.