Козацькі військові відзнаки

Відзнаки козацького війська звалися клейноти. За клейноти цілого війська уважали гетьманську булаву й бунчук, печать, корогви, бубни і труби, деколи також і козацьку «гармату», тобто артилєрію. Ці ознаки своєї влади запорозьке військо незвичайно цінило і ховало їх з великою пошаною. Назву «військових клейнотів» стрічаємо від 1630-х років аж до кінця козаччини. В 1637 р. гетьман Павлюк писав до козаків: «Зволите писати до нас, товаришів своїх, відказуючи за військові клейноти, цебто за гармату... Взяли ми її як свій власний клейнот і скарб військовий, і поставили на звичайному місці, там, звідкіль і пішла вона за предків наших, славної памяті старинних, добрих молодців війська запорозького». Як козаки 1638 р. програли битву під Боровицею, «в бою стратили, гармату, корогви, комишини, печать, — клейноти всі королями надані». В 1727 р., коли мав відбутися вибір гетьмана, старшина несла врочисто «клейноти гетьманські» — булаву, бунчук, корогву, значок і печать», — несли з великою пошаною «на подушках, тафтою червоною укритих». Таксамо й нижча старшина мала свої відзнаки: полковник — пірнач, корогву і значок, сотник — корогву.

Булава

 

Булава була відзнака гетьмана від найдавніших часів. Вже 1581 р. запорожці віддають новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: «Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо, з доброю славою наказували«. Гетьмани діставали булави від війська й від різних володарів, що хотіли собі приєднати козаків. Так нпр. Богданові Хмельницькому король Ян Казимир прислав був булаву, висаджувану туркусами; другу булаву надіслав цар Олексій. Як виглядала булава, це бачимо з портретів гетьманів від Сагайдачного до Розумовського. На врочистих виступах гетьман тримав булаву в руці; а так булава лежала перед ним на столі, або за гетьманом тримав її в руках гетьманський чура.

 

Булава Мазепи

 

Бунчук

Бунчук це також відзнака гетьмана. Це був дрючок більш, ніж 3 метри завдовжки, закінчений металевим «яблуком», зпід якого звисало кінське волосіння. Бунчук носив бунчучний над гетьманом, особливо, коли гетьман був між військом. Також ставили бунчук на майдані серед ради.

Комишина

Комишина, палиця з комишу, правила також за відзнаку гетьмана, в часах перед Хмельниччиною. Яків Собєський, що добре приглянувся козацькому війську під Хотином 1621 р., каже, що «гетьман замісць якихнебудь відзнак носить палицю з комишу». В 1637 р., коли гетьман зрікався гетьманства, перед радою «поклав булаву й комишину».

Це була відзнака й суддівської влади. Коли 1638 р. провинився був полковник Филоненко, його «скарали явно комишиною і ланцюг на шию заклали». Пізніше палиця судді звалася ліска. В XVIII в. палиця була відзнакою кошового на Січі. Був це простий грубий ціпок, з обох кінців оправлений сріблом, з тупим залізцем на кінці.

 

Шестопер

Відзнакою полковника була спершу теж булава. Підо Львовом 1648 р. всі полковники мали «золотисті булави, висаджувані камінням». Пізніше полковнича відзнака зветься пірнач або шестопер. Це теж щось наче булава, але не з круглим «яблуком», а з шестигранним наконечником, штудерно вирізьбленим. Дехто думає, що назва «шестопер» походить від шістьох пер, які насаджували деколи на пірнач.

 

Печать

Печать запорозького війська була округла, спершу меншого, пізніше більшого розміру. Печаті Б. Хмельницького мали у промірі 32-37 мм., одна печать Розумовського аж 87 мм. Посередині був герб: козак у кунтуші, підперезаний поясом, у шапці; ліва рука підтримує рушницю, оперту на рамя, права спирається о бік; по лівому боці висить шабля. Тільки на печатях Брюховецького та Ханенка козак у правій руці тримає спис. Довкола печаті йде напис. На найстарших печатях, до половини ХVП в., був напис «Копия Войска Запорозкого»; під польською владою — «Печать Войска Єго Королевскої Милости Запорозкого»; під московською владою — «Печать Царского Величества Малои Росіи Войска Запорозкого» (деколи в иншому порядку).

Окремі печаті мали деякі військові уряди, нпр. військова канцелярія та суд. Свою печать мав теж кожний полк, а деколи й сотня.

Запорожжя мало свою печать, теж із козаком на гербі, з тією різницею, що, побіч козака, стоїть спис, котрий «воїна знаменує, який сторожить». Напис був: «Печать Славного Войска Запорозкого Низового». Різні запорозькі паланки мали свої печаті, з різними знаками, такими, як: коні, олені, льви, птахи, шаблі, списи, стріли і ин.

Корогви

Були три роди корогов у козацькому війську:

1) корогва всього війська або гетьманська,

2) корогви полкові,

3) сотенні.

Окрім цього, були ще значки, менші короговки, яких уживали на щодень.

У давніших часах козацьке військо вживало прапорів тих держав, що брали його на служби. Перший полк реєстрових козаків 1578 р. мав шовкову корогву з польським орлом. В 1594 р. запорожці були на цісарській службі й дістали австрійські прапори. Від польського короля Володислава IV запорозьке військо мало блакитну корогву з орлом — наполовину білим, наполовину червоним. Богдан Хмельницький 1649 р. дістав від Яна Казимира польський червоний прапор із білим орлом. Знову ж цар Олексій прислав гетьманові московський прапор, де були образи Спаса, Богородиці, Антонія й Теодосія печорських і св. Варвари. Сирійський подорожник Павло Алепський 1654 р. оповідає, що в Богуславі, де була кватира Хмельницького, «Військо мало корогву христолюбивого й хороброго гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі».

Дуже різнородні були прапори різних полковників Хмельницького. Кривоніс, казали, мав корогву білу з червоним хрестом і такою самою обвідкою. Полковник Нечай мав корогву шовкову, «щирим золотом вигаптовану черницями київськими».

Під Гомлем 1651 р. козацькі прапори були: один червоний із білим хрестом і білою обвідкою, один червоний, три білі, два чорні, два жовто-блакитні. Підо Львовом 1655 р. за Хмельницьким несли червону корогву, й другу — з образом св. Михайла, що пробиває змия. «За цими корогвами», писав польський міщанин, «ішли инші корогви, більш-менш 34, на них видко було герби майже всіх дальших воєвідств і повітів — окрім нашого білого орла в короні».

З цих різних згадок видко, що в козацькому війську довго не було одного типу козацьких корогов, а панувала повна довільність, і щодо барв прапорів, так і щодо знаків, що на них були. Цю справу унормували щойно після Руїни, тоді, як уже козацька держава приняла постійніші орґанізаційні форми. У XVIII в. вже на всіх військових корогвах був той самий знак, а саме «національний герб»: козак із шаблею й самопалом. З 1758 р. маємо рисунок цього гербу на прапорі лубенського полку, а з 1765 р. збереглася корогва домонтівської сотні переяславського полку з таким самим гербом. По другому боці корогви кожний полк чи сотня давала свій власний знак. Ось нпр., на домонтівській корогві була змальована рука, що тримає золотий хрест, а при хресті стоять дві постаті з пальмовим гиллям. На жаль, ми не маємо певної відомости, як виглядала гетьманська корогва, або «перший прапор, який все носили перед гетьманом».

 

Знак або значок

Знак або значок — звалася менша корогва, якої вживали нащодень замісць «великої» корогви. В 1649 р. під Збаражем один козацький відділ появився з таким гетьманським значком: «не державу два прапорці гусарські, один білий, другий червоний». В 1727 р. на вибір нового гетьмана один старшина ніс — корогву, другий — значок. І в полках були значки поруч із корогвами. Від значків пішла назва «значкові товариші».