Іван Самойлович
| Правління | 1672-1687 |
| Обрання | 17 червня 1672 |
| Попередник | Дем'ян Многогрішний |
| Наступник | Іван Мазепа |
| Біографічні дані | |
| Дата народження | невідомо |
| Ходорків | |
| Дата смерті | 1690 |
| Тобольськ | |
| Дружина | Марія Іванівна Голуб |
| Діти | Семен, Григорій, Яків, Параска, Анастасія |
| Династія | Самойловичі |
| Батько | Самійло |
Іван Самойлович був сином священика. Він отримав добру освіту і пішов у козаччину. Завдяки освіті він незабаром отримав чин сотника у Гадяцькому полку й перебував у м. Веприку. Потім у званні військового товариша він став чернігівським наказним полковником.
Самойлович перейшов на бік гетьмана Брюховецького, а після його смерті приєднався до прихильників промосковської орієнтації й був обраний генеральним суддею. Після відставки Многогрішного, Самойловича у 1672 році було обрано гетьманом Лівобережної України на раді у Конотопі. У 1674 році Самойлович почав війну з Дорошенком і у Переяславі противники Дорошенка проголосили його гетьманом Правобережної України. Самойлович вів постійні війни з турками й татарами за Правобережжя. У 1677 році Туреччина проголосила гетьманом Правобережної України Ю. Хмельниченка. Хоча турецьке військо було зупинене та відігнане силами Самойловича та Ромодановського під Чигирином, але 1678 року воно знов прийшло під Чигирин. Місто було спалене, але 5 серпня 1678 року турків все ж таки було розгромлено. Перемога козаків, одначе, не дала вагомого зиску.
Іван Самойлович
Після вигнання Ю. Хмельницького у 1679 році з Лівобережжя Самойлович, виконуючи волю Москви, почав знищувати міста й села Правобережжя та відселяти звідти рештки населення на лівий берег — у Слобожанщину. Вогнем та мечем супроводжувалося це відселення (депортація). Але Самойлович не відкидав думки про возз'єднання України і тому не підтримав “вічного” миру між Польщею і Москвою у 1686 році й пропонував приєднати Поділля, Волинь, Підляшшя, Підгір'я та усю Червону Русь до Москви. Але московський уряд жадав примирення з Польщею для об'єднання проти спільного ворога — Оттоманської Порти та не бажав підсилення України, а, навпаки, мріяв про ліквідацію української автономії. Тому Москва не прислухалася до пропозицій Самойловича. А так як останній продовжував стояти на своєму, то й впав у неласку.
Треба зазначити, що Самойловича не шанували в Україні за його пиху та ненаситну жадобу. “Спершу ця людина була до всіх ласкава й покірна, — писав про Самойловича його сучасник, — але коли він закріпився у своїй владі й розбагатів, то став гордим та зухвалим”. Підчас війни з турками вороги Самойловича, у тому числі Мазепа, обвинуватили його в ігноруванні наказів Голіцина, який був головнокомандувачем московського війська, й саме тим фактом пояснювали невдачі кампанії. Голіцин скористався з цього, щоб реабілітувати себе. Внаслідок цих інтриг, а також і з об'єктивних обставин Самойловича у 1687 році було знято з посади гетьмана та відправлено у вигнання спершу до Орла, а потім до Тобольська, де він і помер у 1690 році.
Герб Івана Самойловича
Родина Самойловичів з XVII ст. користувалася польським гербом “Шалава”, що являв собою щит, на синьому полі якого було золоте кільце з трьома кавалерськими хрестами, розташованими рівномірно (два й один) на його внутрішньому колі. У клейноді була рука з мечем. Намет синій, підбитий золотом. У гетьмана Самойловича був дещо відмінний герб, який він отримав у останні роки свого гетьманування: на червоному полі щита три чорних кавалерських хрести (один та два). У клейноді три страусиних пір'їни.
