Данило Апостол

Данило Павлович Апостол народився 4 грудня 1654 року у родині хомутецького сотника (який згодом став миргородським й гадяцьким полковником, а у 1659 році — й наказним гетьманом), Павла Охримовича Апостола, який переселився свого часу в Україну з Молдавії.

Український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова Гетьманщини на Лівобережній Україні (1727-1734). Гетьман Глухівського періоду в історії України.

Данило отримав добру освіту. У 20-річному віці він став виконувати обов'язки полковника, але невдовзі І. Мазепа позбавив його цього через його тісні зв'язки з Самойловичем. Однак, 1693 року він знов полковник і бере участь у пошуках військового писаря Петрика, який втік у Крим, проголосивши себе гетьманом, і почав робити наскоки на Україну разом з татарами. Апостол воював з Петриком три роки і здобув чимало перемог (у тому числі у 1693 році біля Інгула).

У першому Азовському поході Апостола вислали з козаками захопити турецькі фортеці у гирлі Дунаю і він успішно впорався з цим завданням. У 1696 році Апостол разом з галацьким полковником Боруховичем розгромив кримського хана під Ворсклою, коли той разом з Петриком рушив в Україну. Під час цього бою Петрика було вбито.

У 1697 році Мазепа призначив Апостола наказним отаманом захоплених татарських фортець. 1700 року його відправили до шведських кордонів до наказного отамана Обидовського й після смерті останнього Данило узяв на себе його функції. Під керівництвом Шереметьева Апостол у 1701 році брав участь у лифляндському поході й у перемозі під Еретефером, після чого повернувся в Україну. У 1704 році він з 3 тисячами козаків пішов у Польщу на допомогу королю Августу і здобув декілька перемог. Проте невдовзі разом з Мировичем він самовільно повернувся в Україну через складні стосунки з Паткулем. У 1706 році він був розбитий шведами під Клецьком, коли намагався надати допомогу Мировичу, оточеному в Лаховичах. У справі Кочубея й Іскри Апостола звинуватили у тому, що він повідомив Кочубея про плани Мазепи з метою захопити булаву у разі усунення останнього. Петро І віддав Апостола на ласку Мазепі, але той його пробачив. А коли Мазепа перейшов у табор Карла XII, він відрядив Апостола до Петра І з пропозицією переговорів відносно майбутнього статусу України. Апостол написав новому гетьману Скоропадському листа з визнанням вини й проханням закинути за нього добре слово перед імператором. Петро повернув йому свою прихильність.

У 1722 році Апостол з 10 тисячами козаків був виряджений до Персії, де він заснував фортецю св. Хреста над річкою Су лак (у Закавказзі). У 1723 році Апостола було вислано до Коломаку для охорони кордонів від татарів і запорожців (Петро І відіслав козаків подалі, щоб уникнути ускладнень, що могли мати місце під час впровадження нових антиукраїнських законів). Тут козацька старшина скликала раду й уклала петицію до Петра з проханням скасувати Малоросійську Колегію та обрати нового гетьмана. Ініціатором цього був Данило Апостол. Петицію було потайки відправлено до Петербурга і 10 листопада 1723 року вручено цареві. Той, побачивши папір з козацькими підписами, “із великим гнівом та люттю” прореагував на чергову (після Полуботкової) петицію і ще більше упевнився у своєму рішенні щодо знищення усякої згадки про українську автономію. Він викликав Апостола разом з усією старшиною до Петербурга, заарештував і передав до таємної канцелярії на тортури та слідство. Але невдовзі Петро І помер.

Катерина І вибачила усім, ще живим, однак звеліла їм залишатися у Петербурзі. Та й цю заборону невдовзі було скасовано: наближалася війна і треба було всіляко заспокоїти Україну, подбати про тили. Але Катерина лише встигла випустити з в'язниці козацьку старшину та реформувати податки, коли навесні 1727 року померла. Після її смерті знов перемогли прибічники жорсткої політики Петра. Вони почали сіяти розбрат між козацькою старшиною та простим людом з метою підірвати авторитет, а далі й зовсім ліквідувати керівну еліту України, що становила основу державності.

Всесильний О. Меншиков, який мав на Лівобережжі величезні маєтності, ворогував із Малоросійською Колегією та її президентом Вельяміновим. Ця обставина разом з перемогою у придворних чварах клану Долгорукових, який був оборонцем старої допетровської Росії, привела до скасування Колегії та деяких податків. З нагоди коронації Петра II на початку 1727 року до Петербурга запросили козацьку старшину, серед якої був і Данило Апостол. Півроку, що старшина перебувала у Петербурзі, Апостол шукав підтримки прагнення України у поверненні прав, вольності, автономії. Ці пошуки були пов'язані з приниженням, втратою гідності. Але вони принесли певні наслідки: у серпні 1727 року “з ласки і повеління” царя було видано “Рєшитєльниє пункти”, що являли собою своєрідну урізану конституцію України. Новий гетьман мав право підтримувати зовнішні відносини лише з Польщею та Кримом (але виключно у прикордонних справах), а під час війни повинен був підпорядковуватися російському фельдмаршалові. Цар вирішував, чи проводити вибори гетьмана, затверджував новообрану полкову й генеральну старшину. Внутрішні судові справи мали розглядатися представником російського уряду та гетьманом спільно. Такий же розподіл був у генеральному військовому суді та керівництві скарбом (тобто половина росіян і половина українців). Тільки найнижчі козацькі чини за згодою гетьмана обиралися військом. Прибутки від мита йшли до царської казни. Зарубіжним купцям дозволяли торгувати на Україні, але митні збори йшли також до царської казни. Російські дворяни й чиновники мали право набувати маєтки в Україні, але не повинні були їх заселяти російськими селянами.

1 жовтня 1727 року у Глухові відбулися вибори нового гетьмана. Нагляд за виборами здійснював таємний радник Ф. Наумов, який отримав інструкцію запропонувати кандидатуру Данила Апостола й забезпечити його обрання. Усе минуло добре й 73-річний Апостол став гетьманом, але на раді вже ніхто не згадував “статей Богдана Хмельницького”, не посилався на давні козацькі вольності та привілеї.

Гетьман зосередив зусилля на упорядкуванні внутрішнього життя України, зміцненні й розширенні автономії та взагалі усіх елементів самоврядування, починаючи з судочинства. У 1730 році Апостол підписав розпорядження щодо розгляду справ у судах та порядку перегляду судових ухвал і зобов'язав юристів глибше вивчати звичаєве право й різні джерела (“Литовські статути”, “Саксонське право” і т. ін.). Було також проведене генеральне слідство відносно законності володіння маєтками з метою дати лад у землекористуванні та господарстві. Гетьман упорядкував державний скарб і намагався узяти під свою юрисдикцію Київ, але місцеве міщанство надало перевагу керуванню російського генерал-губернатора.

У 1730 році Апостол приїхав до Москви на похорон Петра II і від нової імператриці отримав “милість” — скорочення кількості розквартированих російських полків до шести й прощення козакам, які пішли з Мазепою. Сам Апостол отримав багатий маєток, гроші та орден О. Невського. Але за це козаки повинні були побудувати оборонний вал між

Дніпром та Донцем: російський уряд продовжував політику морального й фізичного знищення козаччини, використовуючи козаків на важких земляних роботах при будівництві фортифікаційних споруд, ритті ровів, каналів.

Після зруйнування Запорозької Січі у 1709 році запорожці заснували Олешківську Січ і стали служити Туреччині під проводом кошового отамана Костя Гордієнка та гетьмана Пилипа Орлика. Але Гордієнко у 1733 році помер, Орлик, переслідуваний царськими таємними агентами, переїздить з однієї країни до іншої. У ситуації, що склалася, Апостол звернувся до уряду з проханням дозволити козакам повернутися в Україну, але прохання було відхилене. Лише коли у 1734 році кримський хан звелів запорожцям йти війною проти Польщі, у атмосфері наближення російсько-турецької війни царський уряд дав згоду, і понад 7 тисяч запорожців заснували в Україні Нову Січ (над річкою Підпільною).

У 1733 році Апостол був паралізований. Скориставшись з цього, цариця Анна Іоанівна, стривожена здобутками гетьмана в автономізації України, не чекаючи на його смерть усунула від влади козацьку старшину й керування Україною доручила князеві О. Шаховському. У таємній інструкції від Шаховського вимагалося проводити русіфікацію України: заохочувати змішані шлюби, насаджувати російську мову, звичаї тощо.

17 січня 1734 року 80-річний гетьман помер і був похований у Сорочинцях у церкві, яку він свого часу збудував.

ГЕРБ ГЕТЬМАНА ДАНИЛА АПОСТОЛА

Апостоли користувалися відміною польського герба “Юньчик”, який являв собою щит, на червоному тлі якого був зображений подвійний срібний хрест, розщепленій знизу, що утворювало щось подібне до якоря. Над шоломом у шляхетській короні клейнод у вигляді п'яти страусиних пір'їн. Власний герб Данила Апостола мав щит, на синьому тлі якого були розташовані золоті зірки й кавалерський хрест, а у середині — щиток з гербом “Юньчик”.