Павло Полуботко

Павло Полуботок (1660 - †1724) — український військовий та політичний діяч. Полковник чернігівський, наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України (1722-1724).

Павло Полуботок народився у 1660 році у сім'ї переяславського полковника Леонтія Артемійовича, який був свого часу також генеральним осавулом та бунчужним. Леонтій товаришував з гетьманом Самойловичем, а Павло оженився на його племінниці. І це Полуботкам зашкодило після позбавлення влади Самойловича.

Леонтій втратив свій полковницький уряд та маєтки, а його син Павло довго залишався у тіні, незважаючи на свої зв'язки.

Тільки у 1705 році у Павла Полуботка нормалізувалися стосунки з гетьманом Мазепою і він одразу отримав Чернігівський полк (а до того весь час перебував “значним військовим товаришем”). Після переходу Мазепи на бік Карла XII, Павло Полуботок був одним з кандидатів на гетьманську булаву. Але Петро І віддавав перевагу більш слабкому Скоропадському. Він сказав про Павла: “Цей дуже хитрий, він може піти шляхом Мазепи”. У Глухові на виборах гетьмана покірна Петрові старшина обрала гетьманом Скоропадського. Щоб підсолодити образу, Петро нагородив Полуботка багатими маєтками. Полуботок зажив дуже розкішно й навіть тримав при собі “двір” на зразок гетьманського.

З червня 1722 року, напередодні смерті, Скоропадський передав керування справами Полуботкові, про що був повідомлений Сенат. Останній доручив до обрання нового гетьмана “справами гетьманського керування займатися П. Полуботкові разом із генеральною старшиною”. Користуючись безладдям гетьманського правління “при безсильному Скоропадському та його всесильних непотах (родичах)”, Петро І вирішив “Малоросію прибрати до рук” (за словами П. Толстого — одного з виконавців цієї програми). Він утворив “Малоросійську Колегію”, якій доручалося завідування українськими прибутками, нагляд за гетьманською адміністрацією, приймання скарг на усі судові та адміністративні установи України. Колегія повинна була позбавити усякого значення гетьманське керування, підтяти під коріння позицію старшини та послабити значення місцевого самоврядування взагалі. Президент Колегії Вельямінов якось сказав Полуботкові та його

помічникам: “Зігну я вас так, що й інші луснуть; вже ваші давнини змінити наказано й поводитися з вами поновому”.

Полуботок вирішив легально боротися з Вельяміновим та його нововведеннями. Він намагався своїми універсалами гальмувати дії Вельямінова і, у той же час, дискредитувати Колегію в очах її авторів, обсідаючи центральний уряд скаргами та поданнями й доводячи суперечності з санкціонованими урядом “статтями Богдана Хмельницького” й практикою Гетьманщини. Спочатку здавалося, що Полуботок може виграти: Сенат, якому він скаржився на Вельямінова, скасував більшість розпоряджень останнього, Полуботка підтримував (з корисливих міркувань, звичайно) і Меншиков. Але Петро І не полюбляв Полуботка й козаччину взагалі. Він відрядив Павла із 12 тисячами козаків на земляні роботи для спорудження Ладозького каналу з метою фізичного знищення козацької вольниці. Суворі погодні умови й тяжка незвична праця призвели до загибелі 3 тисяч козаків і Полуботок відмовився її продовжувати. Цей крок, підсилений скаргами Вельямінова, викликав у 1723 році царський указ, який надав ше більше влади Колегії: до неї відійшла уся гетьманська влада, на полковницькі уряди було наказано призначати тільки росіян. Полуботок та два його найближчі помічники Савич та Чорниш були викликані для пояснень до Петербурга. Щоб уникнути будь-яких ускладнень напередодні введення у дію нових порядків, було вирішено відправити козацькі полки з усією старшиною до південних кордонів нібито для захисту від кримців.

 

Полуботок приїхав до Петербурга у червні 1723 року й застав питання про гетьманство вже вирішеним. Тоді він подав петицію про скасування Колегії з заміною її “генеральним судом з семи персон” й про “непорушуване утримання судів, прав та вольностей козацьких”. Петиція Полуботка була підсилена петиціями від старшини та війська, що перебували на південних кордонах імперії. Роздратований Петро І надіслав до України Румянцева для проведення слідства щодо автентичності петицій. Одночасно цар наказав заарештувати Полуботка та його прибічників і ув'язнити їх у Петропавлівській фортеці. Полуботок благав Петра про “пощаду своєї Батьківщини, яка пригноблена до скрути податками й усякого роду утисками”. Але Петро обізвав Полуботка та його товаришів “зрадниками та віроломцями” й віддав їх на суд і тортури до таємної канцелярії. Там їх 4 місяці катували й присудили до довічного ув'язнення й конфіскації усього майна. Невдовзі Павло Полуботок захворів, відмовився від ліків і помер у грудні 1724 року у фортеці, лише на кілька місяців випередивши свого ворога й ката. Автор “Історії Русів” приписав Полуботкові сміливі слова, начебто сказані Петрові: “Виступаючи за Батьківщину, я не лякаюся ні кайданів, ні в'язниці й для мене краще найгіркішою смертю вмерти, аніж дивитися на загальну загибель моїх співвітчизників... Замість милості та подяки українському народові за вчинені відданість та заслуги укинув ти його у ганебне рабство”.

ГЕРБ ГЕТЬМАНА ПАВЛА ПОЛУБОТКА

Полуботки користувалися відміною польського герба “Пржіятель”, причому зустрічаються два варіанти цієї відміни. Перший являв собою щит, на зеленому тлі якого червоне серце з золотим кавалерським хрестом над ним. У клейноді три страусині пір'їни. Другий варіант мав червоний щит, на якому золоте серце перетяте двома чорними стрілами навхрест вістрями додолу, причому над серцем срібний кавалерський хрест. У клейноді п'ять страусиних пір'їн.