Предслав Лянцкоронський

Предслав Лянцкоронський веде свій родовід від лицарів “з Бжезя” (з Малопольщі), які за підтрим­ку короля Казимира Великого одержали (у ХІУст.), згідно з заповітом останнього, у спадщину замок Лянцкорон. Предслав здобув добру освіту, переваж­но військову, у Франції та Іспанії, багато подорожу­вав (навіть до Святої Землі). Гетьманував Лянц­коронський за часів правління Зигмунта І, коли пів­денно-східні кордони Польщі стали місцем постійних нападів степовиків. Предслав підтриму­вав тісні дружні відносини з князем Костянтином Острозьким й неодноразово обговорював з ним про­блеми захисту кордонів Речі Посполитої. Отримав­ши Хмельницьке староство Лянцкоронський став зміцнювати край, просуваючись у заглиб'я “Дикого Поля” аж до Чорного моря, а також розбудовувати мережу захисних споруд вздовж Дніпра. Воювати йому проти татарів та турків доводилося, маючи у розпорядженні невеликі сили, але він перемагав за­вдяки власному військовому досвіду та вправному використанню зброї.

 

У 1516 році Лянцкоронський разом з Дашкевичем на чолі загону з 1200 козаків підійшов до гирла Дністра під Білгород та захопив велику здобич: безліч коней, рогатої худоби та овець. На зворотному шляху козаків біля озера Овидов під Опаковим наздогнали татари й турки. Козаки прийняли бій і вщент розгромили ворогів. Цей рік польські літописи називають роком станов­лення козаччини.

 

Вдала виправа заохотила козаків і до подальших походів на південь та південний схід. У 1520 році Лянцкоронський бере участь у поході на прусів й здобуває славу відважного та вмілого войовника. 1528 рік можна вважати апогеєм кар'єри Предслава Лянцкоронського. Він разом з Дашкевичем висту­пив на південь й під Опаковим здобув декілька пе­ремог, узявши як здобич 500 коней та 30000 голів худоби. Лянцкоронський стає відомим лицарем у всіх куточках Польщі. Король Зигмунт І дозволяє йому збирати та озброювати волонтерів для своїх виправ.

Неодноразово йому випадає бувати у По­низзі, де він зумів викликати чимале враження й відчував подив та пошанування з боку низових ко­заків, “тих бурхливих духів, що блукають самостій­но без майна, сталих садиб та сталих прав і неза­лежних будь від кого”, — як про них писав історик Хайденштайн. Лицарські риси Лянцкоронського, його войовничість, військовий талан сприяли народ­женню багатьох легенд про гетьмана козаків Пред­слава.

 

Але формально він був не гетьманом, а лише взірцем військового ватажка, за яким козаки були згодні йти у вогонь та воду. І з цієї точки зору йо­го, як і Остафія Дашкевича, можна вважати саме тими, хто заклав підвалини під інститут українсько­го гетьманства. Помер Предслав Лянцкоронський у 1531 році.

ГЕРБ ГЕТЬМАНА ПРЕДСЛАВА ЛЯНЦКОРОНСЬКОГО

Лянцкоронські користувалися родовим гербом “За­дора”, що мав такий вигляд: на синьому полі щита сіра голова лева, з пащі якого вибуха п'ять вогневих пломенів; у клейноді над шляхетською короною та­ка ж голова лева. Намет синій, підбитий золотом.

 

Походження Лянцкоронського

Син маршалка надворного коронного, кам'янецького каштеляна Станіслава Маршалковича Лянцкоронского (пол. Stanisław "Marszałkowicz" Lanckoroński z Brzezia, Lanckorony i Wodzisławia) та Анни Курозвенцької (пол. Anna Kurozwęcka, донька генерального старости Великопольщі Кшеслава Курозвенцького). Замолоду був відправленний батьками навчатися рицарському ремеслу за кордон. Подорожував Італією, Францією, Волощиною, Угорщиною, Німеччиною.

Здійснив паломництво до Святої Землі, після чого отримав рицарський титул Кавалера Гробу Господнього.

Після повернення на батьківщину був придворним дворянином королів Олександра Ягеллончика (правдоподібно з 1501 р.) та Сигізмунда І Старого. Воював під командуванням князя Костянтина Острозького.

Неодноразово обговорював з ним проблеми захисту кордонів Великого князівства Литовського.