Остафій Дашкевич
Остафій Іванович Дашкевич (Дашкович) був троюрідним небожем Івана Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу “Кошцієша”. Батько Оста- фія був вітебським коморником. Народився Остафій у Поруччі на Волині.
Остафій був людиною гарячою, невгамовною, тому він не захотів урядувати свій маєток, а обрав шлях войовника. Він брав участь у багатьох битвах з татарами. При королі Олександрі у 1500 році Остафій керував невдалою виправою проти Москви під Мстиславом і у 1501 (або у 1502) році потрапив у полон. У 1503 році Остафій, судячи з усього, перейшов на службу до великого князя. У 1504 році польський посол зажадав від імені короля, щоб Дашкевича було відпущено, але останній не виявив бажання покинути службу.
| Громадянство | Україна і Польща |
|---|---|
| Національність | русин (українець) |
| Проживання | Овруч, Паволоч, Трахтемирів Черкаси, Канів |
| Ім'я при народженні | Остафій Дашкевич |
| Діяльність | воєначальник |
| Відомий | організатор козацьких загонів і виправ |
| Титул | шляхтич |
| Звання | ротмістр, воєвода, отаман, гетьман |
| Зріст | 183 |
| Термін | 1509-1535 |
| Наступник | Венжик Хмельницький (1534-1569) |
| Головував | 1514-1534 |
| Конфесія | православний |
| Батько | Іван Дашкович |
| Матір | Івашковичовна |
| Рід | Дашкевичі |
| Родичі | Богдана Немирович (сестра) |
| Діти | Криштоф Дашкевич |
Перший козацький гетьман Остафій Дашкевич:
Портрет Остафія Дашковича роботи Яна Матейка
Під час заколоту Глинського у 1508 році Остафій знов з'являється на історичній арені: за реляцією домочадця Глинського Немірича (з 1510 року) великий князь Василь Іванович надіслав на допомогу бунтівному польському магнатові “змосквіцялого” полоненого Остафія Дашкевича. Заколот не вдався і Глинський та Дашкевич змушені були шукати притулку у Москві. Князь Костянтин Острозький, який познайомився з Остафієм під час своєї неволі у Москві, отримав у короля дозвіл на повернення Дашкевича до Польщі. Король Сигизмунд Старий призначив Дашкевича старостою Канева та Черкас, які були на приграниччі Польщі. Чергова звістка про Дашкевича з'являється у 1515 році, коли він відписав монастиреві Пречистої Богородиці у Києві певний маєток. У 1516 році він разом з Лянцкоронським пішов у похід до Білгорода і повернувся з великою здобиччю. У 1521 році Остафій з кримським ханом Мехмет-Гіреєм брав участь у нападі на Казань та Москву. Але вже у 1522 році він воював з ханом і потрапив у неволю, та через рік втік і почав за ту неволю мститися татарам так, що став для них пострахом. У 1523 році він зруйнував Очаків та сплюндрував Крим. У 1528 році разом з Лянцкорон- ським він знову вдало ходив на Очаків. Дашкевич заснував фортецю Чигирин — майбутню столицю українських гетьманів, зміцнив черкаський замок, організував до його оборони українське селянство і козаків свого староства, вдосконалив тактику козацького бою.
Герб Дашкевича
Рід Дашкевичів користувався старовинним польським гербом “Леліва”, що згадується у документах з 1399 року. Цей герб мав на синьому полі щита золотий півмісяць рогами догори, над яким була розташована золота 6-променева зірка. У клейноді був павиний хвіст, на тлі якого, як і на щиті, було зображено золотий півмісяць і зірку. Намет щита синій. підбитий золотом. За особисті заслуги Остафій Дашкевич отримав осібний герб, що являв собою відміну герба “Леліва” й мав назву “Дашкович”: на синьому полі щита золотий півмісяць рогами догори, над ним золота б-променева зірка, а над зіркою — срібне вістря стріли кінцівкою догори. У клейноді були три страусиних пір'їни.
Найбільшу славу Дашкевич здобув у 1532 році обороною Черкас. Хан Сеід-Гірей підійшов до Черкас, оточив замок і два тижні намагався його захопити. Та Остафій, надихнувши оборонців замку своєю вогневою відвагою, тримав татар на відстані й зрештою примусив відійти з нічим. Король викликав Остафія Дашкевича на піотровський сейм 1533 року, куди останній привіз великі кулі, що ними татари обстрілювали Черкаси. Король запитав Остафія про забезпечення кордонів Речі Посполитої з півдня та сходу. У відповідь Дашкевич запропонував такі заходи:
1) тримати над Дніпром (у Пониззі) 2000 козаків на чайках для захисту переправ та “летючий” загін кінноти (800 козаків) для швидкого реагування на зміну обставин;
2) організувати на дніпровських островах постійні козацькі гарнізони та побудувати на високих берегах сторожові вежі;
3) поставити козацтво на службу королеві, заохочуючи їх регулярною платнею і забезпечуючи провіантом та порохом.
Однак, ці пропозиції не було прийнято. Король лише передав під Дашкевичеве керування наддніпрянські фортеці Кричів та Тетерско. Та приклад Дашкевича спонукав до запровадження серед замкових козаків інших фортець такої ж організації, як у Черкасах. Дашкевич фактично став моральним ватажком усієї козаччини, а Черкаси — її столицею. Вплив Дашкевича дійшов аж до Путивля, де козаки також були організовані за черкаським зразком. Тому, до речі, досить довго українці та росіяни, а також і в офіційних московських документах називали козаків черкасами.
У 1534 році разом з кримцями Дашкевич сплюндрував Сіверську землю, а у 1535 році з 3000 козаків у відповідь за напад на литовські землі він вдерся на прикордонні землі Московщини та наробив їм великої шкоди.
Помер Остафій Дашкевич у 1535 році, не залишивши нащадків. Ім'я його довго було забутим, хоч поляки його називали першим гетьманом зопорозьких козаків, а його слава козацького ватажка та талановитого войовника і організатора надали снаги видатному польському митцю Янові Матейці створити виразний портрет цієї непосполитої людини. Безумовно, Остафій Дашкевич був першим (хоча й неформальним) козацьким гетьманом, талановитим військовим організатором, вмілим та винахідливим тактиком, прагматичним політиком та ідеологом реєстрової козаччини.
Походження Остафія Дашкевича
Богдан Залеський в приписах до думи «З могили Савур» розповідає, що в дитинстві чув переказ про Дашка Вишневецького, який жив на острові Княгині нижче Кодаку. За народними переказами князь загинув замолоду, а після нього на острові жила його дружина (за походженням полька) з сином, який пізніше став славним козацьким гетьманом. Залеський припускає, що Остафій Дашкевич був сином Дашка Вишневецького. Його думку про походження Остафія Дашкевича від князів Вишневецьких можна підтвердити тим, що О.Дашкевич має той самий родовий герб, що Вишневецькі. За іншими даними, був онуком князя Данила (Дашка) Борисовича Глинського, від імені якого й утворилось прізвище шляхетського роду. Якщо дотримуватись цієї версії, тоді Остафій Дашкевич доводився троюрідним братом матері московського царя Івана ІV Грозного, Олени Глинської.
Родич або знайомий багатьох впливових родин Речі Посполитої і Східної Європи, зокрема, був нащадком Рюрика, родичем князів Глинських, Вишневецьких і Острозьких, троюрідним небожем Яна Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу «Кошцієша» тощо[Джерело?]; більшости відомих нині козацьких отаманів того часу. Сестра Богдана була одружена спочатку з Борисом Тишкевичом, пізніше з київським воєводою Андрієм Немировичем.
Іменами Остапа Дашкевича та Бернарда Претвича татарки лякали своїх дітей.
