Пилип Орлик — найтрагічніша фігура часів боротьби України
Пилип Орлик — найтрагічніша фігура часів боротьби України за свою незалежність — народився на Віленщині у 1672 році. Він отримав освіту у Києво-Могилянському колегіумі й у 26-річному віці був уже кафедральним писарем київської митрополії, ще через 2 роки — старшим канцеляристом у генеральній військовій канцелярії, а у 1706 році (тобто у 34-річному віці) стає генеральним писарем війська Запорозького і надійним помічником гетьмана Мазепи.
Орлики — старовинна баронська фамілія, що розповсюджена у Чехії, Моравії та Силезії. Існує звістка про те, що одна з гілок роду Орликів за часів гуситської революції переселилася до Литви і саме звідти вийшов козацький предок майбутнього гетьмана, який отримав польське шляхетство у XVII ст.
Гетьман України | |
Правління | 1710-1742 |
---|---|
Обрання | 5 квітня 1710 |
Попередник | Іван Мазепа |
Наступник | ? |
Інші титули | Шляхтич |
Біографічні дані | |
Релігія | іслам |
Народження | 21 жовтня 1672 Косута |
Смерть | 24 травня 1742 (69 років) Ясси |
Дружина | Ганна Герцик |
Діти | Анастасія, Григор, |
Династія | Орлики |
Батько | Орлик Степан |
Мати | Ірина Малаховська |
Після смерті останнього мазепинці, що опинилися на чужині у Туреччині, на противагу Скоропадському, якого поставив гетьманом на Україні Петро І, обрали гетьманом Пилипа Орлика.
Орлик уклав з козацтвом угоду, яка по суті стала першою демократичною конституцією України. Згодом Орлик у союзі з кримським ханом вирушив на Україну, розбив військо, що Скоропадський змушений був вислати проти нього, й звернувся до Скоропадського, закликаючи до об'єднання зусиль задля створення незалежної Української держави й обіцяючи поступитися гетьманською булавою на користь Скоропадського. Хоча Петро І був у скрутному становищі (“Прутська конфузія”), використати це Орлик не зміг, бо хан раптово (як це бувало за часів Хмельницького та Дорошенка) порушив угоду й повернув назад. Залишило його і польське військо, а Петро І поспішив виконати вимоги султана й зруйнував фортецю у Таганрозі та передав туркам Азов, а за хабаря у 100 тисяч червонців виговорив право залишити за собою Лівобережну Україну з Києвом.
Орлик намагався відстояти хоча б Правобережжя, але польське коронне військо розбило його козаків. Після цього він був змушений виїхати на запрошення Карла XII до Швеції. Після смерті останнього він переїжджає до Німеччини (де має велику підтримку від свого німецького родича фон Орлика), потім до Франції і, нарешті, до Туреччини, де й помирає у 1742 році.
ГЕРБ ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА
З часу нобілітації Орлики отримали привілей користуватися старовинним гербом “Корчак”, про який відомий польський геральдист XV ст. Янош Длугош казав, що він має українське коріння. Спочатку у цьому гербі на червленому полі щита було зображено золотий келих (корчик), з якого виглядав повернутий у лівий бік лягавий собака сірого кольору. Пізніше, наприкінці XIV ст., польський король Людвик Угорський додав за великі послуги Дмитру з Божогодару, підскарбію польського королівства, з роду Корчи, фрагмент угорського королівського герба: три срібні річки чи паси (одна під одною), що були розташовані під келихом з собакою. З часом герб отримав сучасний вигляд: келих з собакою перейшов до клейноду, а на полі щита залишилися тільки три срібних паси, що не доходять до краю щита, причому кожний наступний (нижчий) пас коротший за попередній.
Гербом “Корчак” користувалося більш ніж 250 родів, серед яких були такі відомі родини як Браницькі, Глинські, Ганські, Домбровські, Комаровські, Лещинські, Ходоровські та Шептицькі. Така кількість родів свідчить про стародавність герба. Справа у тому, що на відміну від західно-європейської системи гербоутворення, де герб надавався конкретній особі й переходив тільки по прямій від батька до старшого сина без відміни, а інші члени родини користувалися чи то відміною герба, чи іншими гербами, у Польщі право користуватися гербом роду надавалося усім шляхтичам (з однієї місцевості), що об’єднувалися навколо того чи іншого найбільш могутнього роду' постійно його підтримували та під його прапором та гаслом брали участь у посполитому рушенні та локальних військових сутичках. Звичайно, більша частина цих родин з часом породичалася, але головним була взаємна підтримка; тому деякі родини, що були спокрівнені, але з тих чи інших міркувань чи обставин залучилися до інших “патронів”, користувалися гербами цих “патронів”, а не гербами своїх родичів. Звідси ж у багатьох випадках виникає й філіація, тобто відміна герба чи то за рахунок відняття чи заміни деяких фрагментів, чи, навпаки, додання до нього фрагментів іншого герба або й багатьох гербів. Така відміна дорівнювала заснуванню нового роду й відповідного незалежного герба. З усього вищезазначенного можна припустити, що Орлики мали тісні взаємовідносини з кланом Корчі, під його знаменами вирушали до бою та за військові (а мабуть, і інші) послуги отримали право користуватися гербом “Корчак”.
До останньої хвилини життя він не залишає надії ініціювати визвольний рух в Україні. У листах до запорожців він застерігає: якщо вони знехтують збігом обставин, які у останні роки створювали вигідні умови для спроби відновлення самостійності, то вже ніколи не дочекаються таких можливостей. Але запорожці не відгукнулися на заклик Орлика.
Із смертю Орлика рід його не перервався. Його син Григорій зробив блискучу кар'єру у Франції — здобув чин маршала Франції, став членом королівської ради і отримав титул графа, що привело до зміни герба Орликів.
