Випадкове:
"Козацькі вірші"

Підбірка козаціких віршів від сучасних поетів.

"Навчання та вишкіл у козаків"

Суворе, аскетичне життя, яким жили козаки, викликало подив у очевидців, а право визнаватись запорізьким козаком вважалось найпочеснішою відзнакою не тільки серед українців.

"Олешківська (1711-1734)"

Заснована у 1711 році після зруйнування царським військом у 1709 році старої Чортомлицької Січі. Олешківська Січ розташувалася в урочищі Олешки, навпроти сучасного міста Херсона. Спершу територія Олешківської Січі була

"Яков Острянин"

Яків Стефан Іскра-Острянин (Остряниця) був старшим сином військового товариша Стефана Іскри з м. Остра. Перша згадка про нього з'являється у документах 1633 року, де він значиться як ніжинсь­кий полковник реєстрових

"Предслав Лянцкоронський"

Предслав Лянцкоронський веде свій родовід від лицарів “з Бжезя” (з Малопольщі), які за підтрим­ку короля Казимира Великого одержали (у ХІУст.), згідно з заповітом останнього, у спадщину замок Лянцкорон. Предслав здобув

"Микитинська Січ"

Микитинська Січ (1638-1652) — існувала на правому березі Дніпра, на мисі Микитин Ріг. Заснована козаками на чолі з отаманом Федором Лютаєм, що став її першим кошовим отаманом. Після зруйнування Базавлуцької Січі Запорожжя

"Михайло Дорошенко"

Михайло Дорошенко, дід славетного гетьмана Пе­тра Дорошенка та близький товариш Петра Сагай­дачного, був вихований у дусі політичного реалізму. Він знав силу Речі Посполитої і вважав небезпечним загострювати відносини з


» » Самійло Кошка

Самійло Кошка

Рід Кошків (Кошчичей), що вийшов з Полоцького воєводства, згадується вперше у 1500 році, коли Іван Кошка, смоленський окольничий, отримав від короля Олександра Ягеллона маєток Годутишки як тимчасову компенсацію за той маєток, що був відіб­раний у Кошки великим князем Московським. Ко­роль Сигизмунд у 1507 році цей дарунок підтвердив й додав до нього маєток Біле у Смоленському по­віті.

Народився 1530
Канів
Помер 1602
Громадянство Польща
Національність русин
Проживання Річ Посполита
Титул шляхтич
Звання Кошовий Отаман ( старший Війська Запорозького )
Рід Кішки

 

 Цей рід також володів й іншими маєтками на Брацлавщині та Волині. Кошки користувалися ста­ровинним польським гербом “Доленга”, виникнення якого пов'язане з XII ст. Лицар Доленга, що нале­жав до гербу “Побуг”, під час війни з Прусією зне­нацька атакував невеликий загін прусаків, серед яких перебував командувач ворожого війська. Це призвело до поразки ворога. Король Болеслав Кривоустий за цей вчинок звелів дати Долензі осібний герб, що був відміною герба “Побуг”. Герб “Долен­га” мав на синьому полі щита срібну підкову шипа­ми додолу з золотим кавалерським хрестом над підковою та срібного стрілою у стовп вістрям додо­лу у середині. У клейноді було крило грифа, звер­нуте праворуч і пробите стрілою. Намет синій, підбитий сріблом.

 

герб Самійла Кошки:

Герб Кошки

 

Пізніше, коли за заслуги у війні з татарами Семен Кошка отримав маєток Журавиці, рід став називати­ся Кошками-Журавицькими. Але після того, як татари знищили більшість маєтків і полонили їх меш­канців, Іван Кошка, батько майбутнього гетьмана Самійла, змушений був продати те, що залишилось, князю Острозькому, а його син подався до низових козаків.

 

Самійло Кошка-Журавицький неодноразово брав участь у морських походах запорозьких козаків про­ти Осяйної Порти й відзначився своєю відвагою та кмітливістю. У 70-х роках XVI ст. він потрапив до турецького полону, де перебував близько 25 років.

 

У 1599 році Самійло очолив повстання українських невільників на турецькій галері. Вони переби­ли команду галери і рушили на Батьківщину. Після повернення з полону Самійло на свої кошти почав будувати у Києві церкву Мико­ли Доброго.

 

У 1600 році Самійло Кошка вже старший війська Запорозького. Коронний гетьман Ян Замойський, вирушаючи у похід проти во­лоського господаря Михала, закликав козаків Пониззя рушити до Пруту для з'єднання з польським військом. 19 вересня Кошка на­діслав Замойському листа, у якому сповіщав, що козацька піхота пливе Дніпром вгору до Канева, а звідти піде суходолом до Кам'янця- Подільского. Але 27 вересня козаки відписа­ли Замойському, що виникла підозра щодо таємних відносин Кошки з господарем Михалом, і тому останнього усунуто від керів­ництва військом, закуто у кайдани та віддано до суду, а на його місце призначено Гаврила Круткевича.

 

Судячи з усього, це була звичайна інтрига у боротьбі за булаву, і суд, мабуть, виправдав Кошку, оскільки невдовзі Кошка очолює ко­заків на іншому (північному) кінці Польщі (і знову під загальним керівництвом Яна Замойського). У середині жовтня запорожці прибули до табору Замойського і билися під Баковим (18 жовтня), де Михала було розби­то. Кошка, найімовірніше, брав участь у тій пере­можній битві, оскільки після неї і до 1602 року він очолює козаків і дуже популярний у війську.

 

У 1601 році він керує козаками у Лівонії під час війни зі шведами. Перед походом до Лівонії Кошка висунув коронному гетьману Замойському такі вимоги: призначити козакам щорічні грошові виплати; повернути їм місто Трахтемирів “відповідно даро­ваній королівській милості”; відновити грамоту ко­роля Стефана Баторія щодо козачого виморочного майна, яке повинно було, як і за Баторієм, залиша­тися згідно із заповітом і тільки козакам; судити ко­заків лише у козацьких судах; заборонити королів­ським чиновникам під час перебування війська в українських містах брати хабарі від козаків; лік­відувати практику вигнання з країни. Польща у особі Замойського визнала ці вимоги слушними, що було важливим досягненням козаків і Кошки особи­сто.

 

Козаки служили добре. Але гроші їм сплачували нерегулярно, коні через нестачу фуражу гинули, мо­рози, відсутність їжі та житла призвели до скоро­чення війська. 18 січня 1602 року Кошка сповістив Замойського про те, що козаки можуть його вбити, оскільки не бажають воювати і виконувати накази гетьмана, та про рішення козацької ради щодо по­вернення козаків на Січ.

У березні козаки пішли з Лівонії, але очолював їх вже Гаврило Круткевич. Пізніше на чолі козаків став Ян Кучкович, який і привів їх на Січ. Кошку, судячи з усього, було вбито його соратниками. Та, незважаючи на розгардіяш та інтриги у козацькому таборі, труну з тілом Самійла Кошки привезли до Києва та поховали у церкві Миколи Доброго, яку він побудував. На спогад про славетного козацького лицаря залишилась народна пісня про втечу Самій­ла Кошки з турецького полону.

 

Додати коментар:

Імя:*
E-Mail:*
Введіть код: *
оновити, якщо не видно коду