Петро Сагайдачний - гетьман України

Петро Сагайдачний - гетьман України

1606-1622

Петро Кононович (Конашевич) Сагайдачний наро­дився в останній третині XVI ст. ус. Кульчиць, біля Самбора на Галичині, у шляхетній родині, що була нобілітована у XVI ст. та використовувала старовин­ний польський герб “Побуг”, що вперше згадується у документах кінця XII ст.

Петро Сагайдачний отримав освіту у першій в Ук­раїні вищій Острозькій греко-слов'янській школі, заснованій князем Костянтином Острозьким. Там же, у Острозі, Сагайдачний пише працю “Пояснен­ня про унію”, яку високо оцінив литовський канц­лер Лев Сапега. З Острога Петро Сагайдачний пе­реїхав до Києва, де вчителював, а звідти у 1601 році подався на Січ. Він одразу бере активну участь у ко­зацьких походах на Крим, спочатку як рядовий ко­зак. а з 1606 року — як козацький гетьман. Під йо­го проводом козаки спустошили у 1607 році Очаків та Перекоп, а у 1608 — 1609 роках напали на бере­га Анатолії, де нищили все вогнем і мечем. У 1613 році Сагайдачний двічі виходив з козаками у Чорне море і захопив декілька міст у районі Херсонеса Таврійського, а також розгромив турецький флот, що вислав проти нього султан Ахмет II.

У 1614 році запорожці під проводом Сагайдачного перепливли Чорне море й захопили велике і багате місто Синоп. Вони знищили гарнізон, захопили ар­сенал, визволили усіх невільників-християн та вщент зруйнували фортецю. Але при поверненні ко­заки були перехоплені значними силами турків й за­знали поразки. Та це не зупинило Сагайдачного.

Герб Петра Сагайдачного

Цей герб мав щит, на си­ньому полі якого зображено срібну підкову кінцями додолу, на якій встановлено золотий кавалерський хрест. Синій намет було підбито сріблом. У клейноді над шляхетською короною — верхня половина гончака, повернутого вправо. На шиї у собаки зоб­ражено нашийник з ремінцем. Родина Сагайдачних користувалася відміною “Побуга”, яка мала черво­ний колір щита, пряме (у фас) розташування шоло­ма та трохи змінені форми декору.

Наступного року він на вісімдесяти чайках вийшов у Чорне море, досяг Стамбула, підпалив біля нього дві пристані та спустошив околиці турець­кої столиці. На зворотному шляху за­порожці у гирлі Дунаю завдали тур­кам, що їх переслідували, нищівної поразки: усі кораблі турків було зни­щено або захоплено, а командувача флоту Порти було взято у полон. У 1616 році Сагайдачний почав виправу у Крим. Він захопив та спалив місто Кафу (Феодосію) і визволив усіх невільників-християн. Після Кафи Са­гайдачний знов переплив Чорне море й здобув Синоп та Трапезунд. Але тепер він повернувся не до Дніпра, де його чекали (як і попереднього разу) тур­ки, а до Дону, і звідки суходолом з ба­гатою здобиччю попрямував на Січ.

Сміливість, рішучість, ефективність козацьких походів — це виняткова за­слуга їхнього геніального ватажка, що своїм авторитетом та досягнутими ре­зультатами високо підніс козацьку славу, сприяв зростанню козацьких сил вдесятеро у порівнянні з тим, що було до Сагайдачного, примусив раху­ватися з козацтвом як Осяйну Порту, так і польського короля та сейм.

 Петро Сагайдачний, картина ХІХ ст.

У 1618 році польсь­кий король Сигизмунд III організував похід на Москву з метою захистити свої права на московсь­кий престол. Але його син Владислав, що очолив ви­праву, був кинутий військом за несплату жолду й опинився у скрутному становищі. Поляки звернули­ся за допомогою до Сагайдачного. Той погодився, але з умовою, що козацьку територію буде розшире­но, збільшено чисельність козацького “реєстрового” війська, визнано судову та адміністративну авто­номію України і свободу православної віри. Король і сейм дали згоду на всі ці вимоги й прислали до війська Сагайдачного військові клейноди (булаву, бунчук, печатку, знамено). Гетьман з 20-тисячною козацькою армією рушив у Московію. Козаки роз­били військо князів Пожарського та Волконського і врятували Владислава. Після цього Сагайдачному було доручено облогу Москви. Він підійшов до Арбатських воріт й видав наказ про облогу. Та через якийсь час Сагайдачний раптом звелів припинити облогу Москви та відступити. Деякі історики вважа­ють, що Сагайдачний не бажав повного підпорядку­вання Московії Польщі (а у ситуації, що склалася, це було цілком можливо), бо це загрожувало полонізацією України. Шанс на здобуття суверенітету України Сагайдачний бачив у рівновазі між цими державами та у власному вмілому маневруванні з метою мати користь для України з обох сторін. Та­ке трактування кроку Сагайдачного здається найбільш вірогідним.

Петро Сагайдачний. Гравюра 1622 р.

Після укладення мирної угоди Сагайдачний повер­нувся в Україну. Польський уряд не поспішав вико­нувати умови, на яких козаки виступили на Москву. Тоді гетьман спорядив посольство до Москви, щоб сповістити царя про готовність служити йому проти мусульман. Одночасно Сагайдачний взяв під свою опіку Київ та вирішив міцніше зв'язати політику гетманського уряду з народною справою, у першу чергу з захистом православ'я. Він разом з усім військом Запорозьким вступив до Київського братства. Саме завдяки авторитетові Сагайдачного Єру­салимський патріарх Феофан у 1620 році висвятив нового православного київського митрополита Іова Борецького та шість православних єпископів, з яких п'ятеро було для єпархій, ієрархи яких підписали унію. У тому ж році гетьман отримав згоду короле­вича Владислава на визнання гетьманської влади над усією Україною та на підтримку нововисвячених митрополита та єпископів — в обмін на під­тримку королевича у відсічі турецької навали. Пере­могу під Хотином було здобуто саме завдяки Сагай­дачному, що офіційно визнали самі поляки.

В. Луї (?). Смерть гетьмана Сагайдачного

Та під час бойових дій Сагайдачного було тяжко поранено і після тривалої хвороби 20 квітня 1622 року він по­мер у Києві й був похований у Богоявленській церкві Київського братства. Своє майно Сагайдач­ний заповів братським школам Києва та Львова. Віт залишився у пам'яті нащадків як сміливий та винахідливий військовий ватажок, мудрий політик, захисник православ'я, великий син великого народу.